Глава 8 «Критика від привидів»

— Замовчіть, будь ласка, мені вас важко ігнорувати! — не витримала я, коли обслуговуючи п'ятдесят п’ятого духа я не могла почути ім'я. І добре б я просто не почула, через брак іншого варіанту мені доводилося слухати як інші присутні обговоривши інтер'єр і як нудно виявляється в потойбіччі – почали обговорювати мене.

Задумливий некромант читав скопійований архівний список за внесками його часу і в проміжках поглядав на мене. Він взагалі часто на мене поглядав з того часу, як дізнався моє ім'я.

— Так, пані Наомі, вже стільки часу минуло, а в нас ніч закінчується. — заволав хтось із натовпу і його підтримали голоси.

— Жадібна.

— Недалека.

— Егоїстка.

— Та ти подивися на неї, одразу видно, що дурна.

— Який у неї колір волосся – повний несмак.

— Так-так, і хвостик підфарбувати. — коли ця фраза долетіла до моїх хутряних вушок, я тут же згадала як це каже маг, а тому терпіння обірвалось і я загарчала на останніх парах стримуючи оберт:

— Мовчати!

Так, останнім часом я стала значно ближчою до природи – в край озвіріла. Але усмішку на своєму обличчі приховати не змогла, коли всі вгамувалися і найближчі години чувся лише далекий шепіт привидів.

До речі й платили вони хто чим – хто знаннями, хто спогадами, хто золотом, а хто навіть свої кістки приволік. І найголовніше – фоліант це приймав. Я перестала дивуватися оплаті, коли дух попросив мене стиснути кулак і щось туди прошепотів, а коли я відкрила руку, щоб перевірити чи приймає книга плату – все приміщення почало кружляти. Цей померлий, щоб його чорти рогами забодали, оплатив заклинанням урагану і нам з рештою клієнтів ще й прибиратися довелося.

Однак як тільки останній дух зник за дверима, я пройшла на кухню й знесилено сіла поряд з магом, що потягував вже не перший кухоль чаю.

— А ти непогано тримаєшся для першого разу. — зауважив якось дуже весело некромант, а я здригнулася від розуміння, що не згадувала цей факт.