Глава 5 «Некромант звичайний, (поки що живий)»

— Так складно було почекати? — зашипіла нервово помахуючи хвостом. Навіть вушка, які вважала за краще сховати під волоссям, стали торчком. Я не знаю чого я більше побоювалася, що згорю наступною чи що кинуся на цього гада та вчеплюся йому в шию.

— Так, уявляєш? Починаєш рахувати кожну секунду, коли дізнаєшся, що в тебе вкрали решту життя! — сердився цей несамовитий, на що я важко зітхнула.

— Розкажіть докладніше, що у вас трапилося? — і побачивши друге приміщення повела нервового некроманта туди.

Кухня зустріла нас світлом маг ламп та посудом. Згадавши свою невипиту каву я попрямувала до чайника. — Чай, кава?

— Чай. — на диво маг смерті заспокоївся присів, почав спостерігати за мною.

Лише коли я поставила чашки на стіл, до мене дійшло, що він побачив мій хвіст і весь час спостерігав саме за ним.

— Кішка? — якось з надією простягнув він.

— Лисиця. — похитала головою й побачила спочатку ошелешений погляд, а потім і той, що оцінював.

— Красива. Хоча шерсть на хвості можна й підфарбувати. — кивнув цей засранець і відпив чай. Згадана частина тіла невдоволено відповіла на це помахом.

— Отож про проблему. — нагадала, бо наполегливий погляд чоловіка мене насторожував.

— У мене вкрали час. І здали його до твоєї крамниці. Без мого на те дозволу! — на останніх словах очі здається не зовсім клієнта буквально запалали зеленим вогнем.

— З чого це ви взяли? — намагаючись залишатися спокійною, поцікавилася паралельно вибудовуючи свої плани на майбутнє. Якщо керівництва немає, потрібно спробувати додзвонитися до Есмі, адже крадіжка чийогось життя – форс-мажор?

— З того, що я ще вчора був блондином, а не сивим. — маг стримувався, щоб знову не почати кричати, це було помітно по стиснутих кулаках і іскор магії, що виходили від них.

— Давайте перевіримо. — кивнула, вискочила з кухні та кинулася до кристалу зв'язку. Вибрала потрібну ланку для зв'язку і мало не заплакала, коли кристал лише посмикнувся білим серпанком.

— Кому ви дзвоните? — не втримав своєї цікавості некромант, на що вушка знову стали стирчаком.

— Ім'я своє назвіть. — вирішила піти дорогою розумною й почати спочатку.

— Аластар.

— Аластар який?

— Та звичайний, поки що живий. — реготав цей індивід, а я невдоволено загарчала махаючи хвостом.

— Прізвище маєте, ім'я роду?

— Аластар Грейделон. — кивнула й сама вимовила ім'я клієнта, торкаючись артефактом книги.

Коли він знайшов потрібне провела пальчиком як показувала Есмі та здригнулася коли звуки з життя чоловіка рознеслися на всю кімнату.

— Перевірити баланс. — виходячи з логіки та сказаного німфою, то книга тут на голосовому управлінні, а отже, якось так можна перевірити скільки часу залишилося в людини.

Повторно здригнулася, коли зрозуміла, що некроманту лишилося жити до ранку. Він також це прочитав і вилаявся справжнім чином. А потім ми обидва підстрибнули від несподіванки, коли одна з дверей знову відчинилася. Точніше я підстрибнула та наступила йому на ногу, через що він також застрибав шиплячі прокляттям.