Глава 1 "Як все починалось"

— Наомі, ну, будь ласка! — скрикнула знайома у магічному кристалі-артефакті, коли я тільки-но робила собі каву після тяжкого дня.

— Ні, й навіть не проси. Я лише зі зміни, тільки на вихідний вийшла. — похитала головою згадуючи тяжкий тиждень роботи редакторки газети, й з насолодою почухала по ніжці пухнастим хвостом.

— Ну, Наомі, ну, будь ласка. Мені терміново треба поїхати. — не вгамувалася німфа ніби намагаючись змусити мене повірити, що її новий залицяльник – «Ось справді цього разу» кохання назавжди та до труни. — Він же той самий, а якщо він мені сьогодні зробить пропозицію? А я зовсім не готова та не нафарбована.

Вона це говорила й про минулого свого хлопця, й про позаминулого. Німфа взагалі була дуже вітряною та могла за місяць змінити кілька партнерів, при цьому кожного називала коханим і єдиним.

Схоже бачачи, що я збираюся відмовити вона сказала щось ще, проте звуку не було, про що я і поквапилася повідомити. Есмі у відповідь мало не рве на собі волосся, а потім й зовсім зникла з поля видимості маг-артефакта. Повернулася вона швидко з папером та ручкою – новим винаходом мехів – вони ж маги механіки. Нашкрябав щось вона привела останній, на її думку вагомий аргумент, проте я не втрималася від сміху. Разом із сумною мордочкою дівчинки, напис «Я заплачу!» був як контрольний у голову.

— Ні, ну навіщо ж ти так. Плакати не треба. — і ще дужче засміялася побачивши, як дівчина зі світлим волоссям почала лаятися. А потім знову усвідомивши, що я її не чую, перевернула папір і знову нашкрябала щось. — 10 золотих? Ти здуріла, чи знущаєшся? Я стільки за пів року не зароблю. Звідки ти маєш такі гроші?

Замість відповіді, вона знову заробила ручкою та незабаром я побачила виведене зовсім нервове «ЗГОДНА?».

Що ж, така сума пішла б на користь моїй мрії відкрити власне видавництво, але надто вже підозріло все це. Хоча з іншого боку Есмі я знала давно, ще з академії для магічних істот, а значить, вона не могла втягнути мене в зовсім ненормальну авантюру. Та й просила вона тільки про те, що б я підмінила її на роботі, а отже, лише один робочий день, хоча правильніше ніч і я на пів року ближче до своєї мрії.

Зловивши себе на думці, що вже міркую підраховуючи суму, що залишилося зібрати, остаточно переконалася у своєму рішенні:

— Так!