Вступ до коледжу

 Сонце пробивалось крізь густе листя дерев, кидаючи золоті плями на бруківку кампуса. Тесса, Стефані та Джеймс, трохи тривожні, йшли по алеї, котра вела до головної будівлі коледжу. Валізи дівчат котилися поруч, видаючи ритмічний стукіт по гладкому камню.
Несподівано Джеймс спотикнувся через маленьку палку та смішно розлігся на доріжці, прямо як зірка.
- Ха-ха-ха!
- Ха-ха-ха.
Дівчата засміялись в один голос.
- Все в порядку, я просто ліг відпочити, - виправдовувався сміючись Джей.
- Так, звичайно, ми бачимо, - неначе глузуючи промовила одна з дівчат.

 Велична будівля здавалася їм справжнім замком знань, виглядала вона неймовірно гарно естетично та містично водночас. Високі вікна сяяли на сонці, а готичні арки над входом створювали атмосферу таємничості. Тесса ледь трималася на місці від хвилювання. Нове життя, нові друзі, нові пригоди - все це чекало на неї за цими дверима!

 Раптом їхній погляд зупинився на чоловікові, який вийшов з будівлі. Він був одягнений у старомодний костюм, який явно не пасував йому. На голові красувався хитромудрий капелюх. В його очах можна було побачити хитрість, а губи розтягувалися в дивну та водночас лякаючу посмішку.
Усмішка директора Уайта була настільки кривою, що нагадувала оскал хижака. Його очі блищали хитрим світлом, а голос звучав як шипіння змії.
 - Ласкаво просимо до нашого скромного закладу, - пролунав його голос, наче виник з нічого. Я, директор Уайт, ми вже знайомі, я буду вашою опорою та другом  у цьому світі знань.
 Тесса та Стефані обмінялися здивованими поглядами. Щось в ньому точно було не так. Його дивний зовнішній вигляд, його незвичайна манера говоріння, та його таємнича посмішка – все це наповнювало їх тривогою.
- Тільки пам’ятайте, - продовжив директор Уайт, нахилившись ближче до нових учнів закладу, - в цьому коледжі не все так, як здається на перший погляд. Тут є речі та таємниці, про які краще не знати. І якщо ви будете допитливими, ви можете опинитися у небезпеці.
Жартую. – засміявшись,  тихо сказав він.
- Чекайте! – раптово перебила його Тесса.
Не стримуючи цікавість Тесса підійшла до директора та задала питання прямо в обличчя:  "Які таємниці? Чим ви нас лякаєте?" - вигукнула вона, не відводячи погляду від хитрого директора.
* - Дивне тату в нього на руці, він в якійсь секті? Задавала дівчина собі питання. Воно і справді було схоже на дещо потойбічне, але Тесса вирішила не говорити іншим*
- Краще вам не знати, дитино. – все ще говорив чоловік вискаливши зуби.
- Не переймайтеся, ми обов’язково дізнаємося, - підморгнув він Тессі, кинувши на директора зверхній погляд.
З цими словами директор Уайт раптово розвернувся і зник за дверима головної будівлі. Тесса, Стефані та Джеймс залишилися стояти на алеї, здивовані його словами. Їхня друга зустріч з директором залишила їм багато питань і ще більше тривоги ніж до цього. Що ж за таємниці ховає в собі цей дивний коледж? І що очікує на них у цьому новому житті?
 Джеймс на відміну від дівчат був доволі спокійним та врівноваженим, він звик до цього чудака за декілька місяців навчання тут, це його не лякало. Часто Енеріс підходив до нього задаючи дивні питання, по типу : «Якщо хом’як впаде з 10 поверху, він взлетить чи помре?» , що чорт візьми він мав на увазі! Тому такі слова його вже не дивували та не лякали, хіба що насторожували трішки.
- Сьогодні він виглядає чудово, доволі звичайно, а не як завжди.
- Що ти маєш на увазі? Він виглядав максимально по-чудернацьки! – заперечила Тесса.
- Коли я перший раз прийшов сюди, він був одягнений так дивно, роги, плащ. Наче сам Сатана чи Диявол. В нас навіть жарти з’явились, що він кожен рік приносить одного студента в жертву. А сьогодні вдягнений як звичайна людина, і на цьому дякуємо.
- О-чма-ніти, я звалюю! – налякано та трошки награно прокричала Стефф.
Вона ніколи не вірила у містику, але слова бойфренда змусили її задуматись.
Джеймс обмінявся поглядами з обома дівчатами та промовив:
- Я вважаю, що нам краще бути обережними. Він і справді підозрілий.
Взагалі хлопець був скептиком, який не вірив у містику та щось подібне. Він вважав, що Уайт просто любить драматизувати, але на сторожі треба бути завжди.
- Правду кажуть, що менше знаєш – міцніше спиш. Але це все дуже цікаво, пропоную не стояти тут, а йти дивитись коледж. – запропонувала брюнетка. Таємниці цього коледжу лякали її, але й вабили водночас. «В себе в голові дівчина вже почала продумувати якийсь план… що саме вона хоче вчинити?»
- Ах так! Ходімо, зараз все розкажу та покажу. – вигукнув Джеймс.
От знаєте, я навчаюсь тут зовсім недовго, але мені так подобається! В цьому місці дуже цікаво, зазвичай спокійно, але іноді дещо трапляється. Коледж майже 10 з 10, тут комфортно, та мене майже влаштовує система навчання, є багато кампусів, та файний гуртожиток.

Будівля справді виглядала дуже гарно сконструйовано та відтворено. Ці вікна, арки та зелені газони на території, де студенти часто грали у фрісбі чи інші ігри.
- В цього коледжу також дуже цікава історія, - додав Джей.
- Зараз будеш розповідати про жертвоприношення? – жартувала його дівчина після всього почутого.
- Так, звичайно, а завтра віддам тебе Уайту в жертву, - вирішив познущатись у відповідь юнак.
Дівчина лише показала йому язика та відвернулася.
   Ввійшовши в будівлю, можна було спостерігати за студентами, котрі метушаться. Вони поспішають на заняття, хтось сміється на весь коридор, а хтось повторює матеріал.
    Зайшовши до холу, дівчатка були здивовані його величністю та дивною атмосферою. Він був грандіозним! Ця частина будівлі була шумна та насичена різними емоціями, людьми та речами. Можна було спостерігати за великою кількістю студентів, котрі щасливі, насправді щасливі, що може бути доволі дивно. Біля вікна стояла невелика компанія дівчат, які ймовірно обговорювали їхню наступну прогулянку після навчання. Праворуч від них, аналогічна компанія юнаків, котрі планують сходити в нове кафе поруч. Стояли різні студенти з стопками паперів, рюкзаками, чашками кави чи чаю.
- Як я обожнюю наш коледж! -  вигукнула одна з дівчат.
- Так, я повністю с тобою згодна, я також дуже люблю його. – підтримала її інша.
    Йдучи по коридору можна було побачити, що високі вікна впускають доволі багато світла всередину, стеля була теж не низькою, а по боках, знаходились витончені мармурові колони, які підносились до самого верху. Їхній вигляд створював змішані почуття - естетичні та містичні, від яких захоплювало подих.
 На стінах висіли звичайні та гарні лампи. Де-не-де висіли підвісні вінтажні люстри, які додавали  незвичайного та екстремального вигляду проходу.
 Коледж складається з чотирьох кампусів, двоє з них – це різні спеціальності, ще один – велика бібліотека, а останній – гуртожиток та їдальня.
 Всі вони були розміщені дуже зручно, були поряд та дозволяли студентам жити в комфорті та безпеці.
 Але чи насправді будуть вони в безпеці? Чи можливо їх чекає якась загроза?
Йдучи  коридором, можна було відчути приємний кавовий аромат, а також смачний та апетитний аромат свіжоспеченої випічки з кафе, яке було розташоване всередині навчального корпусу. Там можна було смачно перекусити перед парами.
 Наступний кампус.
Ця бібліотека – це дуже багата скарбниця книг. Величезні та масивні полиці прикрашали це місце, книги там лежали точно на своєму місці. Промінчики сонця пробивалися крізь височезні вікна, котрі разом з полицями простягалися до самої стелі, промінці падали на сторінки книг, неначе додаючи їм гарного настрою. Студенти тут навчаються, читають, відпочивають, вони можуть знайти умиротворення саме тут. Через те, що тут не дуже багато людей, місце ідеально підходить для зосередження.
У бібліотеці живе милий котик на ім’я Ліам. Пепельно-сірий котик, з білою шиєю, лапками та мордочкою, та дуже добрими та глибокими очима, їх колір нагадує скоріше сонце або золото, неможливо не дивитися в них. Цей житель бібліотеки тішить та радує відвідувачів, він настільки гарнесенький, що ніхто не піде, не погладивши його. Його муркіт нагадує дуже спокійну мелодію, неначе колискова. Він дуже тактильний котик, сам підходить до людей, та часто стрибає їм прямо в обійми при цьому муркаючи. Бібліотека стала для нього справжнім домом, де він завжди відчуває себе затишно та в безпеці. Піклуючись про нього, добрі працівники та студенти вирішили створити йому затишний та комфортний куточок, де він має багато іграшок та містечко для сну.
- Тут просто чудово! Ідеально, щоб зосередитися на навчанні. - мрійливо промовила Тесса, оглядаючи полиці з різноманітними книгами.
- Мені тут теж дуже подобається! А цей котик просто чудовий! - захоплено вигукнула Стеффані, гладячи пухнастого Ліама.
- Так, він тут улюбленець всіх. Справжня зірка. Студенти за ним просто божеволіють. - засміявся він, спостерігаючи за Стеффані, яка розчулено гралася з котиком.

    Хлопець та дівчата пішли далі подорожувати місцем, кам’яні доріжки додавали привабливого вигляду місцю, котре було оточене садами.
- Куди ми йдемо? – запитала Стеффані.
- Це поки що буде секрет. – відповів Джеймс.
Підлітки зайшли в якийсь дивний куточок, який зовсім не відповідав по зовнішньому вигляду іншій частині.
- Що це за місце? – Тесса була зацікавлена, адже чому в такому престижному місці, є таке «звалище»
- Чесно, я й сам не знаю куди ми прийшли, ходімо швидше звідси, неприємна атмосфера, та й запах також. – Джеймс був збитий з пантелику.
 Старша сестра уважно розглядала місцевість та кожен куточок, і раптово вона помітила на якійсь старій будівлі, символ. Вона не могла згадати на що він був схожий.
«Будівля» скоріше нагадувала спуск до низу, як підвал, що було вірно.
- Зачекайте! Я згадала дещо, - в один момент додала брюнетка.
Цей символ, на тій стіні, бачите? В Енеріса Уайта таке ж саме тату!
Дідько, як же жахливо воно виглядає. – про тараторила дівчина.
- Виглядає не дуже, ми ж не будемо туди йти? – додала молодша сестра.
- Звичайно…
- Ні.
- Так.
В один момент доповнили відповідь Тесса та Джеймс. Дівчині ну дуже кортіло спуститися туди, вона була певно надто допитливою.
- Я вважаю що розумним рішенням буде не йти туди, я навіть не знаю це місце.
- Та все буде добре! Ми лише одним оком заглянемо, і все! – намагалася переконати їх брюнетка.
- Гаразд, ходімо.
Двері на вході були старими та іржавими, а також зачиненими… .
Джеймсу знадобилося лише пару хвилин, щоб відкрити їх, двері розпахнулися та звідти понісся не самий приємний запах
 Вони всі вирішили спуститися донизу, по темних та крутих сходах, які ведуть в невідоме. Темрява огортала їх з усіх боків, лише тьмяне світло пробивалося крізь маленькі щілини в стінах. Повітря було важким і вологим, пахло цвіллю й старовиною.
- Що це за місце? - прошепотіла Стефані, тримаючись за руку Джеймса.
- Не знаю, але воно мені не подобається, - відповів хлопець, міцно стискаючи її руку у відповідь.
Раптом Тесса зупинилася…
- Чуєте? - прошепотіла вона, насторожено прислухаючись до звуків з темряви.
З глибини підвалу долинав тихий, але моторошний звук, неначе хтось вовтузився у тій темряві.
Вони переглянулись.
- Ходімо звідси! – майже наказуючи сказав юнак.
Але вже було пізно.
З темряви виринула темна постать. Вона була висока, та середньої статури, а брудне волосся закривало обличчя. У її руках, був старий та іржавий ніж.
Дівчата закам’яніли від страху.
Виникає надто багато питань.
Який мотив у цієї людини? Налякати їх чи може вбити?
Що ж буде з ними далі? Чи зможуть вони втекти звідси? Та хто ця загадкова і лякаюча постать з темряви?