Екскурсія по місту

- Тессо, прокидайся! Джеймс нас чекає.
- І тобі доброго ранку, сестро. Ого ти вже зібрана, чекаєш на зустріч з коханим?
- ТЕССО!
- Та добре, добре, встаю. – дівчина потягнулась і встаючи, впала з ліжка.
Ранок розпочинається зі сходу сонця. На вулиці було неймовірно свіжо та дув теплий вітер. В таку рань, над морем здіймається легенький туман. А вода – неймовірно тепла. Перші промінчики, що здіймаються разом з сонцем, дуже теплі.

Джеймс вже чекав на дівчат, як тільки побачив їх, приготував ароматне лате з карамеллю.

-  Мм, який аромат. – сказала Тесса.
- Доброго ранку, дівчатка.
- Доброго.
- Беріть лате, та ходімо зроблю вам екскурсію. Можу сказати що місто не дуже маленьке, і навряд чи ми встигнемо глянути на всі місця.
- Ну що, ходімо.
 Спочатку компанія пішла до моря, бо брюнетці дуже кортіло погуляти там, а вже потім вони пішли до центру міста.

В центрі був дуже гарний фонтан, а поруч парк.
- А це що?
- Це наш коледж.
-  Вау, яка тут неймовірна архітектура! – сказала Тесса.
- Доречі, архітектурою займався учень цього коледжу, але ніхто не знає хто саме.
- А це що за будівля? Така велика і гарна..
- Є чутки що тут проживала дуже багата відьма, її вбили в цьому домі, і говорять що її дух зараз тут живе.
- Здається це місто не таке просте, і набагато цікавіше ніж здається.
Ходячи вулицями Джеймс і Стефані просто говорили про щось, а Тесса з захопленням розглядала все.
- Це сад, його створювали на протязі 150 років, в нього також дуже цікава історія.

Місто було просто дивовижне, такі гарні будівлі, клумби, ліхтарі.. все, все було дуже гарним.
- А ось ми і прийшли.
- Озеро, таке чарівне.
- Та, а ще сьогодні повний місяць..
- Я думаю нам прийдеться тут залишитись, - мовив Джеймс перебивши шатенку.
- Ми зараз прямо біля лісу, а якщо там є вовки, чи ведмеді. – дівчина почала хвилюватись.
- Не переймайся, немає,  а навіть якщо є то я тебе захищу.
У відповідь дівчина просто ніжно посміхнулася хлопцю.
- ААА, коли весілля? –кричала Тесс.
- Тессо! Ми не пара. – перечила дівчині інша.
- Ну я думаю що це легко виправити. – хлопець лише посміхнувся.
Джеймс став на одне коліно та дістав з карману перстень. З очей дівчини потекли сльози.
- Стефані, ти будеш моєю дівчиною?
- Звичайно так!
Хлопець ніжно взяв кохану за талію і вони злилися в пристрасному поцілунку, а дівчина обвила руками шию Джеймса.
- Я тебе кохаю, - промовив він і вп’явся в привабливі губи дівчини не давши їй промовити ані слова.

* Очманіти… - думала Тесса.
   Я така рада за сестру, вона знайшла своє щастя. *

Засинала сьогодні Стефані в обіймах свого хлопця.
А Тесса пів ночі пролежала дивлячись на зорі, вона обожнювала це. Могла і цілу ніч так провалятися.

Глибока ніч. Місяць освітлював все навкруги, а зорі милували очі.

Перша прокинулась брюнетка та пішла будити пару.

- Вставайте, молодята.
- Тессо, ну ти як завжди. – бурмотіла сестра.
- І тобі доброго ранку.
- Ходімо, будемо повертатися. – сонним голосом шептав Джеймс.
Дорога назад була дуже веселою і цікавою,  нудно їм не було, хлопець дуже вміло жартував весь шлях.

Прийшовши, на вулиці вже потемніло, юнак провів дівчат додому та й сам пішов, але їм закортіло піти прогулятися по місту вдвох.
Телефони з собою вони не брали, та й пішли не дуже далеко.

Холодний вітер завивав, неначе підказуючи, що туди не слід йти. В темному, брудному провулку, з тріснутими ліхтарями та вологими стінами, на Тессу і Стефані чатував один неприємний сюрприз. Вільям, хлопець з поганої компанії, завжди вплутувався в неприємності, з’явився раптово, подібно до хижого звіра.
*Свист* - Ей, дівчата, не хочете познайомитися? – пролунав його хрипкий та бридкий голос.
Стефані прошепотіла сестрі на вухо: «Мені страшно, Тессо»

Дівчата намагалися проігнорувати його, але Вільям не збирався так просто відпускати  їх. Він схопив Тессу за руку і притиснув до стіни старої будівлі.
- Відпусти! – вигукнула Тесса, її голос тремтів від страху, але вона намагалася не подавати виду.
- Гроші сюди, і може бути, я тебе відпущу, але нічого не обіцяю, - зловісно посміхнувся Вільям. Він вдарив Тессу кулаком в живіт, і вона з болем скотилася по стіні. Потім він кинувся на Стефані, яка, повертаючись назад, вдарилася об стовп.
- Тобі нікуди тікати, - прогарчав Вільям.
Тим часом Тесса, стиснувшись у грудку, ридала від болю. Стефані, зібравши всю свою мужність, кинулася до сестри, ігноруючи власний страх.
- Вирішила побігати від мене? Як мишка, - глузував Вільям, завдаючи чергового удачу Тессі. Він схопив її за зап’ястя, але раптом почув голос за спиною:
- Негарно ображати дівчаток, - мовив хлопець у чорному худі та капюшоні. Його голос був спокійним, врівноваженим, але в ньому відчувалась твердість.
- Відпусти її негайно! – наказав він.
- А то що? – зверхньо кинув Вільям.
- Хочеш зі мною пограти? Відпусти її зараз же! – повторив незнайомець, його очі палали люттю, наче готовий одним поглядом вбити.
Тесса, не в змозі стримати сльози, намагалася вирватися з рук Вільяма.
Незнайомець кинувся на нападника і вдарив його по обличчю. Вільям, витерши кров, звівся на ноги, він був дуже розлюченим.
- Ще раз вмазати? – прогарчав він.
Злий хлопець ступив крок вперед, готовий завдати удару, але незнайомець випередив його. Він кинувся на Вільяма і бив його до тих пір, поки той не впав на землю без тями.
Підбігши до Тесси, яка лежала непритомна, незнайомець перевіривши її пульс із полегшенням видихнув.
- Дівчата! Стефані! Тессо! – кричав Джеймс, що з’явився на провулку. Він задихався від бігу.
- Ми тут, - прошепотіла Стефані, ледве стримуючи сльози.
- О боже мій, що тут трапилось? – вигукнув Джеймс, оглядаючи жахливу картину.
Тим часом незнайомець, побачився, що дівчата в безпеці, дуже швидко зник у темряві, наче його й не було там.
- Зі мною все нормально, Джеймсе, а Тесса? – запитала Стефані, намагаючись стримати ридання.

  Джеймс, не гаючи часу, скинув свій рюкзак на землю і обережно кинув Тессу на спину. Він міцно притиснув її до себе, щоб вона не ворухнулася, і, відчуваючи вагу її тіла, рішуче закрокував геть з темного провулка. Його серце калатало в грудях, а в голові були сотні  тривожних думок, але він намагався не панікувати, щоб не налякати ще більше дівчат. Стефані, ледве тримаючись на ногах, йшла поруч з Джеймсом, намагаючись не відставати і тримати його за руку.
 - Що тут взагалі трапилось?" - запитав Джеймс, кинувши погляд на непритомного Вільяма. "І що цей придурок тут валяється?"
- Я потім розповім, сил зовсім немає, - промовила Стефані, притулившись до Джеймса.
- Гаразд, ходімо, Стефф, - сказав Джеймс. Він знав, що попереду їх чекає довга ніч, сповнена пояснень і переживань.