Ура, приїхали!

– Я нас усіх вітаю, ми на місці.
- Ура, приїхали!
- Нарешті, - зі змученим виглядом пробурмотіла Стефані.
- Море!, - Кричала я і побігла скоріше до води.
І раптом все зіпсував один дзвінок. Мамі подзвонило начальство і вимагало, щоб вона приїхала до них до офісу, до нашого міста, на тиждень. Тобто ми із сестрою будемо 2 тижні одні. Адже дорога туди та назад займе майже тиждень.
- Мамо, може не поїдеш?
- Треба інакше мене звільнять.
- Ми нудьгуватимемо, бувай.- Бувай.

Ми зі Стефані зайшли до нашого номера, він був не дуже великим, але й не маленьким. Я сіла на підлогу і включила тренування та почала займатися. Сестра спостерігала за цим і сказала:
- Тессо, ми тільки приїхали на відпочинок. Пішли до морюшка, тут є кафе, прямо біля моря, можна купити напої та йти насолоджуватися морем та заходом сонця.
- Ну гаразд, ти маєш рацію, не дарма ж ми приїхали сюди.
- Все, ходімо швидше.

Йти довелося недовго, буквально 3-4 хвилини. Біля кафе майже не було людей. Якось дивно для такого гарного місця. Шум хвиль вражав своїм спокоєм та красою. Це так заспокоює. Можна годинами сидіти та спостерігати за морем.
– Схоже, що це тут.
- Доброго дня, що замовлятимете?
- Доброго, а що у вас є з напоїв?
- Гарячі, холодні? Які вас цікавлять?
- Холодні.
- Лимонад, смузі, мохіто, коктейль, соки...
- Дайте 2 лимонади, будь ласка.
- До речі, мене звати Джеймс. А як вас звати, дівчатка?
- Мене Стефані, - відповіла шатенка, з широкою усмішкою на обличчі.
- Я Тесса.
- Приємно познайомитися.
У цьому кафе був дуже ароматний та смачний запах кави. Там було досить затишно та атмосферно, що навіть не хотілося йти звідти.
- Ось ваші лимонади, гарного вечора.
- Спасибі вам теж.
- І вам.
На вулиці, біля моря повітря було шалено теплим і свіжим. Ми зі Стефані сіли на пісок ближче до води. І спостерігали за цим чудовим видом, попиваючи прохолодний, освіжаючий лимонад. Все було як у казці. Я ніколи так не відпочивала і не думала про щось, крім цього прекрасного вечора. Шум хвиль був дуже тихим та заспокійливим. Я розумію, що день уже закінчується і сонце повільно хилиться до обрію. Воно вже не таке палюче, як удень. Природа завмирає, все стає тихіше і тихіше. Сонце набуває яскраво- помаранчевого кольору і поволі ховається за гори, поринаючи у їх глибину. На вулиці вже вечоріло, віяв прохолодний вітер, багато людей прийшло до моря, так само посидіти, відпочити, і не думати ні про що.
- Стефані, - сказала я, загадковим тоном.
- Та що?
- Знаєш, а мені дуже подобається...
- Що саме?
Було зрозуміло, що шатенка зацікавлена ​​у розмові, і з цікавістю вона чекала на відповідь.
- Це місце, лимонад, захід сонця, море... Все, мені все тут подобається. Хочу залишитись тут до ранку.
- Я, звичайно, все розумію, тут дуже добре, але ти не думаєш, що вночі нам буде холодно?
- Ні, так холодно, як тоді, не буде точно.
- Ой, не згадуй! Бр-р! Аж мурашки по шкірі.
- А що, весело ж було, - казала русява дівчина.                   
                                                                                      ***
- Стефані, пішли вже, скільки я тебе чекатиму!
- А може не треба?
- Ой, та пішли, що може статися?
Сестра оглянула мене з ніг до голови і подивилася в очі.
- Не треба!
- Хаха
- Не дивись на мене так, ти прямо в душу дивишся.
Стефані продовжувала дивитися на мене, бо знала, як це мене дратує.
- Ти в мені зараз дірку пропалиш. Ходімо вже.
Вона йшла і продовжувала дивитись на мене. Тепер уже не прискіпливим поглядом, а просто дивилася на мене і посміхалася.
- Та що знову, чому ти посміхаєшся? - говорила я, трохи сміючись.
- Ти дуже красива.- Прямо збентежила, дякую.
- То куди ми йдемо?
- Побачиш, почекай трохи.
Хвилин через 7 ми вже були біля якогось водоймища. Стефані так дивилася на сестру, ніби зараз завалить ту запитаннями.
- А...Вибачте, але... ЩО ЦЕ? Що, навіщо, куди... Як, А!
 Чесно, я з тобою колись збожеволію.
- Ось. Це дуже чисте озеро, я дуже давно хотіла тут покупатися.
Я стояла з дуже широкою посмішкою. І чекала, що ж скаже Стеф.
- Ти божевільна?
- Не заперечую.
- На вулиці -2, а ти притягла мене сюди, щоб купатися?
- Так.- Ти іноді мене дуже дратуєш, навіть надто.
- Роздягайся.
Стеф зняла толстовку, а я зняла теплу кофту
.- Ну що. Пішли
- Ні ні ні. Я не піду, вода ж крижана.
- Ну ходімо.
Я схопила сестру за руку, і ми стрибнули в це чудове озеро.
- Очманіти, а як так вийшло? Чому вода тепла? Навіть дуже.
- Кажуть, що там, десь під ним, гарячі джерела. І начебто воно лікувальне.
- Я ж говорю, бо-же-ві-ль-на.

Дівчата близько півтори години плавали в озері, його краса просто заворожує. Але довелося йти, бо на вулиці по троху темніло.
- Тессо, давай йти вже, на вулиці вже вечоріє.
- Ходімо.

Вилазячи сестри зрозуміли, що...
- Холо-дд-но.
- Холо-дддд-но. - Ааа, бр-р-р-р.
- Як же холод-д-но.
– Побігли швидше додому.
- Хм, хто перший добіжить, ставить чайник грітися. А потім будемо пити чай.
- 1, 2, 3 гайда. – сказала тремтячим голосом Стефані.
Першою добігла саме вона. У мене завжди було погано з бігом. Добігши дівчина пішла ставити чайник і шукати рушники, теплі пледи та одяг. Тесса прибігла хвилини на 4 пізніше і відразу взяла рушник і закуталася в нього.

- Я зробила нам чай, йди грітися. – сказала Стеф.

- Дякую, мені так холодно ніколи не було.

                                                                                   ***
І згадувати холодно, - сказала Тесс.

- І не кажи, мурашки по тілу. Я згодна, що, напевно, так холодно, як тоді, сьогодні не буде.

- Ось ось.