В дорогу

Мені чомусь не хотілося спати, і вже о 3 годині ночі я слухала музику та займалася спортом. Через годину безперервних тренувань я дуже втомилася, і пішла в душ.                       Дозбиравши всі свої речі я вирішила приготувати сніданок. Готувати я любила. Особливо щось солодке. Наприклад, панкейки із шоколадом.

Тим часом на годиннику була 5 ранку, і я пішла будити маму та сестру, зробивши перед цим зелений чай.

- Мамуля, прокидайся, настав час вставати.

- Встаю, сонечко.

- Сніданок на столі, одягайся та спускайся.

- Стефані, доброго ранку, - шатенка лише перекинулася на інший бік і щось невиразно говорила.

- Який ранок? Мм, кукурудза, дерево, – бурмотіла під ніс собі Стеф. Вона завжди так робить, коли прокидається. Це у нас сімейне. Мене якось будила мама до школи, каже, що я кричала уві сні "ЛАВАНДААА, хочу тебе з'їсти"... 

- Усім привітик.

- Привіт, у мене до тебе одразу запитання. Що в тебе з кукурудзою та деревом? Мама дзвінко засміялася.

- Я теж чула, як вона уві сні казала, що хоче обійняти кукурудзу та з'їсти дерево.

- Не було такого! – кричала сестра.- Добре заспокойся. Їжте, я старалася, готувала.

- Це чудово, дуже смачно.

- Бомбічно, - додала сестра.

- Нереально, - сказала мама, і ми всі засміялися.

Мама виглядала чарівно: русяве волосся, зелені очі, неймовірно гарна посмішка. Золоті сережки додавали елегантності до її зовнішності, одягнена вона була в гарне плаття. Стефані ж виглядала по-іншому: карі очі, волосся з відтінком молочного шоколаду, на її чудовій фігурі дуже красиво сидів білий топ та тенісна спідниця.

Моє тіло мені ніколи не подобалося, з мене завжди знущалися, ніщо не допомагало схуднути, але мене завжди підтримували Стефані, мама, Тіффані та Ерлін. Я вирішила, що мучитиму себе тренуваннями, але доб'юся результату. Я думала, що дуже важливо не шкодувати себе і через силу робити, щоб досягти чогось. Але з цим не можна так, адже тренуватися до втрати пульсу теж не можна. Потрібно берегти себе та своє здоров'я.Я намагаюся полюбити себе носити відкриті речі. Зараз я трохи змінилася, починаю потроху любити себе, своє тіло, ношу гарні речі. Всі думали, що мені подобалися «мішки», і я їх носила із «задоволенням», але не зовсім. Зараз же я регулярно тренуюся і по трохи приводжу себе у форму.

- Ну як, смачно?
- Дууже, я таких смачних панкейків ніколи в житті не їла, - сказала мама, посміхаючись.
- Це неймовірно, Тессо, ти чому так рідко готуєш?
- Не знаю. Напевно, тому що після того, як я 3 роки тому мало не спалила кухню, ви мене не хочете підпускати мене до плити.
- Гаразд, пішли збиратися. Ми маємо всього годину і виїжджатимемо.
- Добре, мамуль.
- А я якраз піду зустрінусь з Ерліном.

Зазвичай я не дуже довго збираюся, але зараз простояла біля шафи з одягом хвилин 7, думаючи, що ж вдягнути. Все ж обравши, я одягла чудову білу сукню, намалювала стрілки, зібрала волосся у високий хвіст. Зателефонувала найкращому другу і домовилася зустрітись у парку.

- Привітик.
- Привіт.
- Чудово виглядаєш, - після цих слів була довга пауза, - на скільки їдеш?
- Майже все літо, напевно, навіть день народження проведу там.
- Я буду дуже сумувати.
- Я теж, - з сумним виглядом, видавлюю з себе ці два слова аби не заплакати. Ми пішли прогулятися парком. І ось мені дзвонить мама і каже йти додому, адже через 15 хвилин ми їхатимемо. Я гуляла з Ерлі неподалік.
- Мені час йти, Ер.- Ходімо, я тебе проведу. Прийшовши додому, на мене чекала Тіффані, щоб попрощатися. Ми обійнялися, попрощалися та взявши всі наші речі ми поїхали.

Час йшов дуже довго, а я просто спостерігала за дуже гарними краєвидами, спостерігала сходи та заходи сонця. Це було прекрасно. Поїздка була досить довгою і я мала багато часу подумати про щось. Раптом ми проїжджали лавандове поле, і якраз був захід сонця. Ви навіть не уявляєте, як я верещала від радості.

 - ААААААААААААААААААААААА, лаванда, я хочу туди, хочу, хочу, хочу! Ми зупинилися, я сфотографувала поле та вирішила, що намалюю його обов'язково.

Ну і як не поваляться в лавандовому полі і не вирвати букетик? Поїздка виявилася дуже довгою, але мені було чудово, я одна на задньому сидінні сиділа і насолоджувалася прекрасними краєвидами. Я даремно не втрачала часу, малювала в блокноті ескізи наступних своїх картин. У мене в навушниках грала пісня, і я не стрималася і не помітивши того почала співати.
- I feel like I'm drowning, оуу.
- Трохи пізніше я зрозуміла, що співала вголос.
- Ой, вибачте, не помітила.
- Нічого, ми звикли, хах.
- Мамо, а можна ми трошки вийдемо погуляємо дорогою.
- Ну, якщо хочете, то звичайно.
- Стефані, пішли.
Я вже увімкнула пісню на всю гучність. Ми йшли дорогою слухаючи пісню і підспівуючи. Це було так фантастично. Незабутньо.
- Тессо, давай сфотографуємося і запам'ятаємо цей чудовий день.
– Давай.

Мені чесно ніколи не було так затишно та тепло на душі. Я була в комфортній обстановці, зручному одязі, і головне в білих кросівках, мені чомусь вони дуже подобаються і взагалі білі речі мені надають навіть впевненості в собі.

- Дівчатка, зараз заїдемо в мак, купимо щось поїсти і попити в дорогу. Замовляйте хто що буде.

- Я буду колу, чізбургер, вишневий пиріг, нагетси, картоплю фрі, Морозиво і...
- Сирний соус! - Додала мама.
-Таак, я вже дуже хочу їсти.
- Мені все те саме.

Їхати нам залишалося не дуже довго, але вже дуже хотілося побачити море та наш номер.
- Мамулю, скільки нам залишилося їхати? – дуже часто запитувала я.
- Не довго, я думаю десь годину. Ще заїдемо на заправку, можете собі купити щось.
- Я зайду, куплю собі доктора Пепера, вам щось брати?
- Мені жуйку.
- А мені замови, будь ласка, латте з карамеллю.
- О, і мені.
- Добре візьму всім.
У нас у сім'ї всі дуже люблять пити латте, а я особливо з карамеллю.