Подорож

Розділ 2. Подорож.

Сонце ледь пробивалося крізь щілини в шторах, коли ніжний мамин голос пролунав в кімнаті: «Сонечко, прокидайся». Мама завжди будила доньку дуже ніжно.
Тесса неохоче розплющила очі, подивившись на годинник. «5 ранку?» - пробурмотіла вона, знехотя встаючи з ліжка.
Сьогодні був важливий та важкий день – вчора зателефонувала директор, та попросила прийти сьогодні до школи, мене чекала зустріч з Елірою, тією противною дівчиною, що завжди додавала проблем та намагалася нашкодити.
Зібравшись, а точніше заснувши ще на годинку, і після того вставши, Тесса спустилася на кухню, де вже снідали мама та сестра Стефані.
- Доброго ранку! – привіталася Тіффані зі щирою посмішкою.
- Доброго. – буркнула у відповідь Тесса, явно не приховуючи свою роздратованість.
Дівчина пройшла далі, та сіла за стіл, та нарешті до неї дійшло.
- Стоп, що? Я тільки що бачила Тіффані? – тільки зрозумівши це, промовила брюнетка.
- Нуу, наче я. – закотивши очі пробурмотіла краща подруга.
- Я вже подумала що з розуму сходжу, що ти робиш тут в таку рань? Ай да, потім розберемось.
- Як спалось? – запитала мама, наливаючи їй чай.
- Жахливо! – зізналася Тесса.
- Ця Еліра знову навалить мені проблем, я це відчуваю, та ні, я це точно знаю!
- Доречі, мені вже телефонувала місіс Флоренс, говорила щоб ти якомога швидше прийшла до школи. – поставила у відом мене мама.
- А чи не рано? 7 годин! Якщо чесно, на перший погляд ця дівчина мені здалася цілком нормальною та приємною, але як же я помилялася, та ситуація точно дала знати якою вона є.
- І, до речі, ти мені не повністю розповіла цю історію, - трохи обурено сказала мама.
- Ах так! Я була так змучена, що лягла спати.
* День мав бути чудовим для Тесси та її кращого друга, але обернувся він на довгий кошмар, який прийшлося розгрібати місяцями. Разом з Ерліном вони прогулювалися мальовничим парком, насолоджуючись свіжим повітрям та спілкуванням. Зайшовши до супермаркету, вони пожалкували про це. Там, їх спокій порушила поява Еліри, дівчини з підступною посмішкою та хитрими очима, яка згодом стає все більшою занозою в нозі. Вона, помітивши присутність директора нашої школи, вирішила зіграти сцену.
- Ай! Як боляче! Тесса як ти могла! – верещала ця дівка, задля того щоб привернути увагу.
В цей час місіс Флоренс вже підбігла до дівчини, окутуючи її турботою та переживаннями, вона була дуже доброю жінкою.
- Що? Що я зробила, я навіть не доторкнулася до тебе. – одразу ж намагалася виправдатися брюнетка.
- Що сталось дівчата? Поясніть будь ласка. – не тямлячи нічого, запитувала місіс хоч щось.
- Це дівча мене штовхнуло! Я здається ногу через неї зламала. – мало не ридаючи кричала вона.
І що ви думаєте? У місіс Флоренс не було іншого вибору, їй прийшлося повірити цій учениці, вона повинна була потурбуватися про неї.
* - В мене так болить нога, я не зможу дійти до лікарні, скажіть хай Ерлін мене понесе на руках. – прошепотіла на вухо директору Еліра.
Тільки швидше, а якщо я тут помру?*
Жінка була збита з пантелику завдяки крикам та істериці цієї молодої леді.
- Ерлін, будь ласка, віднеси її до лікарні, вона ж нам всім мізки виїсть. Я точно не залишуся в боргу. – майже благаючи мовила жінка.
- Е, віднести? Я…м..гаразд.
Ерлін був занадто хорошим хлопцем, і тому він не міг ніяк відмовити їй.
- Давай вирішувати що робити. – з сумом в очах говорила жінка. Вона знала, що я не винна, адже це вже аж ніяк не перший випадок, але розібратися потрібно. Ця дівчина має доволі впливового батька, який, на перший погляд будь кого вб’є заради доньки. Але чи так це насправді?
За цей інцидент міс Флоренс вибачилася. Ця жінка завжди була на стороні справедливості, але того разу в неї не було іншого вибору. Для мене наслідки цієї акторської гри Елі були не кращі, мене відсторонили на місяць від школи.   Коли вона розповіла своєму батьку про те що сталося,а він в свою чергу звичайно повіривши доньці, написав заяву до поліції за навмисне спричинення тілесних пошкоджень. На щастя в тому супермаркеті працювали камери та зрештою було доведено, що я ні в чому не винна. Та її сім’ї довелося сплатити штраф за звинувачення та моральну шкоду.
 На наступний день після зняття всіх звинувачень, я мала змогу піти на навчання. Як на зло, я одразу ж зустріла там Ел, вона проводжала мене довгим зневажливим поглядом. Її брови були підняті, а куточки губ приспущенні в злісному виразі обличчя. В її очах можна було прочитати «Як я тебе ненавиджу».  В цей день я помітила що її ненависть до мене наче зросла, в декілька сотень разів, але ж чому, якщо вона сама винна? Вона намагалася виглядати впевненою, але її руки неконтрольовано тряслися, а з-під довгих рукавів светру можна було побачити свіжі синці яскраво фіолетового кольору.
Я впала в роздуми, але їх перервала міс Флоренс.
- Тессо, доброго дня. – з яскравою посмішкою привіталася жінка, але її погляд був опущений в підлогу, та в ньому читалася провина.
- Я хотіла сказати що Еліру було покарано за її вчинок, батько сказав що розбереться з усім, а також вибач мене ще раз, за те, що не повірила тобі.
- Все добре, дякую що сказали мені. – знову поринувши в роздуми видала Тесса.
«Батько розбереться? Невже… невже її синці через нього? Ох чорт»
Тесса мала пригнічений вигляд після її слів, вона відчувала свою вину, хоча не зробила нічого поганого чи невірного.*
Мама була шокована повною історією, вираз її обличчя говорив все за неї.
- Будь обережна з нею, - це всі слова, що могла сказати Фенні, вона була й справді здивована.
- Гаразд, тоді я піду, вони напевно вже чекають на мене.
- Я з тобою! – крикнула сестра.
- Тіфф? А ти йдеш?
- Я попросила її допомогти  з дечим, вона залишиться. – дала відповідь мама замість подруги.
Ми зі Стефані якнайшвидше почимчикували до школи. Школа не була якоюсь незвичайною, базова трьох-поверхова будівля з блідо помаранчевої цегли, яка здається от от трісне, Приміщення було доволі світлим, завдяки великій кількості вікон. Ввійшовши до вестибюлю ми одразу почули крики шатенки з коротким волоссям.
– Це вона зробила!
- Тессо, підійди будь ласка, сюди, - спокійним тоном сказала міс.
 Її темні синці під очима та втомлений вигляд говорив багато про неї, вона взагалі не виспалась, та була втомленою від балачок Еліри.
- Так, я вас слухаю. – слухняно відповіла Тесса, вона також була не рада такій обстановці.
- Еліра говорить, що ти підробила її роботу за якою виставляли річну оцінку. Начебто змінила імена на листках. Що ти можеш сказати на цей рахунок? Це може бути правдою?
- ТАК! – нахабно перебивши місіс Флоренс, викрикнула Елі.
– Я не тебе запитувала, будь ласка, май повагу до інших.
- Звичайно не правда. – дівчина була не дуже здивованою «причиною» звинувачення від шатенки, дуже цікаву історію вона вибрала цього разу.
- Як доведеш? - сказала Елл, але чесно кажучи, її фрази були схожі на слова дітей під час сварок.
- Чи не могли б ви будь ласка, поставити мене у відомість, якого саме числа була ця робота?
- 27. – відповіла статна та впевнена в собі жінка.
 Одягнена вона була в елегантну сукню з піджаком темно-синього кольору, який ідеально пасував їй та підкреслював її індивідуальність. Взуття відповідало стилю, це були підбори ніжно персикового кольору на невисокому каблуку. Міс Флоренс була досить красивою та приємною жінкою, яка одразу ж вселяла довіру.
- Ну от! Цього дня я була відсутня на заняттях по сімейних обставинах, ми були в іншому місті з мамою та Стеффані, можете переглянути в журналі і переконатися, що Еліра просто нахабно бреше і хоче знову мене підставити.
Директор пішла на інший поверх щоб переконатися в моїх словах, а в цей час Еліра просвердлювала мене злючим поглядом, пропалювала.
- Елі, навіщо ти це робиш? Тобі подобається завдавати іншим людям клопіт та проблем? – запитала Стефф.
- Це не твоє діло! Йди до біса.
В цей час місіс Флоренс вже повернулася до нашої не самої приємної компанії, а точніше ситуації.
- Ну що ж, Еліро, маю сказати що ти черговий раз наговорюєш на Тессу, але навіщо? Яким чином вона могла це зробити, якщо була відсутня? Ти зможеш мені пояснити?
 Дівчину переповнювала злість, вона вискалила зуби, та здавалось от от кинеться на Тессу та роздере її на шмаття.
- Я зараз же телефоную твоєму батькові.
- Тільки не йому, прошу. - благала директора Ел.
 Після слів Флоренс вона явно змінилася в обличчі, її гнів переріс на … страх? Вона почала нервово перебирати пальці та задирати кутикулу, та в цей час продовжувати благати директора.
- Місіс Флоренс, можна вас на хвилинку? – не витримуючи всієї напруги промовила Тесса.
Жінка без слів підійшла до учениці чекаючи на її подальші слова.
- Я хотіла повідомити, що вже завтра чи після завтра ми зі Стеффані поїдемо з міста та не будемо в змозі забрати наші атестати, чи можемо ми отримати їх сьогодні будь ласка?
- Так звичайно. А також, Тессо, вибач знову за схожу ситуацією з Елл.
- Все в порядку, я вас розумію, ви не могли вчинити інакше через її батька, він занадто впливовий щоб не вислухати її.  
- Дякую за розуміння, я зараз принесу ваші документи! – вже з легким полегшенням говорила жінка.
- А також, можу я про дещо вас попросити? Чи не могли б ви не телефонувати батьку Еліри? Мені здається що ми й так все вирішили і в цьому немає потреби.
- Але ж…
- Будь ласка. – перебила директора Тесса.
- Як скажеш, думаю що на цей раз ми можемо обійтися без цього, якщо ти вважаєш що так краще, я послухаю тебе. Можливо, я можу звернутися до її старшого брата? Просто відпустити та забути цю ситуацію я не можу в будь якому випадку.
- М… я думаю було б чудово звернутися саме до нього, дякую Вам!
Тесса була щиро рада, що міс Флоренс віднеслася з розумінням до її прохання та не проігнорувала його. А тим часом Еліра все ще стояла в дикій напрузі, здається вона ось-ось заплаче або просто втече. В результаті вона так і зробила, вона просто втекла, не взявши ніякої відповідальності за свій вчинок.
 Але все ж таки щось бентежило Тессу зсередини, що ж саме?
Брюнетка вирішила простежити за Елірою та запитати в неї, чому вона чинить саме так? Що на це впливає? Вона точно знала що нічого не дізнається, але спробувати можна, чому б і ні, Тесса нічого не втрачає від цього.
Дівчина пішла в невідомому для неї напрямку, між різні будівлі котрі оточували їхню школу, та на її подив Елі була там, така наче на перший погляд «краля» зайшла в таке брудне та огидне місце.
 Дівчина сиділа навприсідки притулившись до стіни, з кожною секундою вона скочувалась нею все нижче та нижче, її волосся повністю закривало обличчя, хоч і було не довгим, а її руки були складені полу сферою та притулені до обличчя. Дівчина.. плакала? Точніше можна було б сказати що вона ридала як не в себе, її очі були настільки червоними від сліз, що можна було б подумати хибно. Обличчя Еліри було червоне від переживання та стресу, її нудило та одночасно вона відчувала дуже сильний страх та небезпеку. Дихання Ел було глибоким та різким, в її ковтках повітря можна було почути хрипоту та нестабільність, вона наче задихалась.
 Місце де вона знаходилася було не дуже привабливим, мокрі сирі стіни, які вже покрилися мохом, брудний потрісканий асфальт, який от-от розвалиться на частинки. Стіни зі світло помаранчевої цегли, котра була вже коричневою, були всі в тріщинах та бруді, до них навіть страшно доторкнутися. На землі валялося декілька банок з-під пива, які однозначно хтось не захотів викинути в урну.
 Тесса обережними та тихими кроками намагалася підібратися до дівчини, від самого запаху там, могло легко знудити, але вона продовжувала йти незважаючи ні на що. Брюнетка не помітивши сміття під ногами, випадково наступила на жерстяну банку, чим привернула увагу шатенки.
Еліра підвела свої налякані та заплакані очі догори і побачила іншу дівчину повну співпереживання за неї, Тесса хоч і терпіти не могла її, але все одно переймалася.
- Тессо? – її голос тремтів, а сама вона була схожа на наляканого цуцика.
- Що сталося? Ти так відреагувала через батька? Я справді не розумію, і хочу допомогти тобі.
Тессу майже знудило від її слів, адже скільки бридкого зробила ця дівчина їй, але вона продовжує бути доброю душею для всіх.
- Тебе це, аж ніяк не стосується, - з деякою злістю, проявивши врешті решт свій характер, промовила Елл.
- Якщо ти не хочеш розповідати, добре, але будь ласка, пішли звідси. В яких відносинах ми не були б, я не можу тебе залишити тут в такому стані, зовсім одну.
- Відвали, я сама впораюсь.
*