Пейзаж

Розділ 1. Пейзаж

 Перші промінці місячного світла пробивалися крізь штори, огортаючи кімнату нічним сяйвом. Я прокинулася о першій годині ночі, адже в мене з'явилося неочікуване бажання творити, творити щось, що викликатиме дивні та приємні почуття. Вже четверту годину сижу з пензлями та фарбами за величезним полотном, поринаючи в чудну атмосферу творіння, котре розцвіло на робочому аркуші. Свіже повітря несвідомо проникало в кімнату через відчинене навстіж вікно, тим самим даруючи наснагу та приємні почуття творцю. Тим часом в навушниках дівчини грала спокійна та приємна музика, яка заспокоювала її розум.
Її серце калатало, а пальці ковзали по полотну, створюючи дивовижні мазки, які оживляли квіти під ранковим сонцем. Вона була так зосереджена на своїй роботі, що не помічала нічого навколо, поринаючи в свій власний, створений нею ж світ
 Сестра, заставши іншу за роботою, лише усміхнулась та сказала:
« Що робиш вже котру годину, Тессо».
 Відповідь була дуже простою.
– Малюю. 
Картина була напрочуд гарною! Ранкові промінчики сонця, доволі ніжно та гарно падали на величезне поле лаванди, де видніється ще не повністю зійшовший, свіжий туман, який охоплює всю дивовижну місцевість.
- «Світанок на лавандовому полі».
- Що? – трохи не зрозумівши перепитала Стеффані.
- Я так назвала картину, їй пасує ця назва.
- Вауу, це так чудесно, сестро! Як же ти гарно малюєш. Коли я вже припиню дивуватися твоїм витворам мистецтва?
- Дякую, сподіваюсь ніколи. – з легкою посмішкою промовила художниця, та підморгнула своїй меншій.
- Напевно це так приємно поринати у свої думки в цій атмосфері! – несподівано видала шатенка.
«Поринати у думки?» , подумала я, але ж насправді, так я можу позбутися цих нав’язливих та жахливих думок, які наче з’їдають заживо. Лише так, я почуваю себе вільно та забуваю про весь світ.
- До речі, чому ж я прийшла, мама наче вже приготувала сніданок, гайда їсти. А також вона хотіла тобі дещо розповісти. – сестра промовила різко, навіть не дочекавшись відповіді, та перервавши роздуми Тесси про її слова.
Доки сім’я смакувала ароматний сніданок, у них зав’язалась розмова.
- Тессо, як тобі перспектива поїхати всім разом на курорт? – Запитала Фенні.
- Мм, цікаво... Але можеш трохи більше розповісти?
- В мене з’явилася ідея, поїхати в інше місто на відпочинок, майже на все літо. Чому б просто не відпочити всім разом? Місто знаходиться не дуже близько, але воно таке гарне! Нам їхати близько трьох діб.
– А там є море? – Запитала брюнетка.
 - Ну, як тобі сказати, там океан.
- Я ЇДУ! - Вигукнула старша донька.
* Я любила три речі: свою сім'ю, малювати - це було моїм життям, і звичайно ж море .*
 В дитинстві я один раз була на морі, ще не вміла малювати, але, побачивши та відчувши цю дивовижну картину: воду, хвилі, вітер, сонце, пташки, мені захотілося зберегти цей спогад. Я взяла всі свої кишенькові гроші, які мала, та побігла у магазин творчості. Придбала листів, фарб та пензлів і сівши прямо навпроти лінії горизонту, прийнялася малювати. Всі були приємно здивовані результатом, дитина, яка зовсім не вміла малювати, ніде не навчалася, так гарно та точно передала всю атмосферу.
 Мої улюблені кольори - це червоний та фіолетовий. Фіолетовий ближче до лавандового, я сходжу з розуму по цій рослині, вона асоціюється в мене зі спокоєм. Лаванда уособлює  ніжність літнього вітру, щирість душі та спокій безмежного неба, кохання, витонченість та душевну рівновагу. Аромат лаванди, мов легкий шовк, огортає серце, даруючи йому затишок і умиротврення. Її фіолетові квіти, немов ласкаві дотики сонця, наповнюють душу теплом і радістю.*

- Оце реакція. – сказала мати, розсміявшись разом із сестрою.
 Стеффані – моя сестра. Ми майже завжди були разом, підтримуємо одне одного у нових починаннях та взагалі у всіх планах.
Фенні – наша мама, звичайно, я дуже люблю її, не зважаючи на деякі неприємні «моменти», проводимо часто з нею час, ділимося секретами та багато іншого.
 Як раніше говорилося Тесса любить море, але завжди знайдеться якесь «але» – дівчина боїться плавати у відкритому морі, в неї з цим пов’язані не найприємніші спогади з дитинства.
 Одразу, як тільки Тесс бачить гарне місце – відразу ж фотографує його, щоб пізніше намалювати, або просто згадувати, поринаючи в цей час. Вона дуже любить фотографувати , і в неї це досить добре виходить. Також, як можна було подумати, вона залежна від музики. Не буває такого, щоб дівчина нічого не слухала, коли малює чи робить будь-що, без музики нікуди!
Її позиція буквально звучить так: «Без музики я ніхто», «Без музики мене б не існувало».
 Сонце вже сіло за горизонт, а місяць разом із зорями потихеньку підіймалися догори та мама кличе доньок.
- Дівчатка, йдіть їсти!
- Ідемо, - сказали в один голос ми зі Стеффані.
- Мабуть сестри, - сказала мама.
 Повечерявши, ми пішли до спільної кімнати, яка була облаштована дуже мило під нас обох. Згодом до кімнати завітала мама.
 - Тессо, Стефані, завтра можете починати збирати речі. І не забудьте побачитися із друзями!
- Окей.
- Добре, але так рано, як ми встигнемо все, -  тяжко зітхнула Тесса.
                                                           ***
* - Дай мені свій номер!
- Та ні, вибач, мені мама не дозволяє.
- Дай вгадаю, ти боїшся що я 40-річний маніяк? – засміялась дівчинка.
- Ну… так… . *

 Тіффані – моя найкраща подруга. Ми познайомилися в інтернеті в онлайн грі, будучи ще дуже маленькими. Цікавим є той факт, що у грі ми були суперниками, але дивом здружились. Спілкувалися так, більше року та потім вона зі своєю родиною переїхала до нашого міста і ми врешті-решт зустрілися. Насправді ми не можемо жити одна без одної, нас звела доля, як соулмейтів.
                                                            ***
  Сонце вже зійшло, кидаючи теплі промінці в будинок моєї сім’ї. Тесса  прокинулася доволі рано, одразу ж пішла приводити себе до ладу. Її лук складався з чорних довгих шорт на зав’язках, білого топу з пишними довгими рукавами. З прикрас вона обрала довгий ланцюжок з зіркою, а також розпустила свої довгі пасма.
Дівчина спускалася сходами, що ведуть на перший поверх , коли її покликала мама.
- Тессо, ходи но сюди! До тебе Тіффані прийшла.