Передмова

Передмова

Чи задумувалися ви колись, куди потрапляє душа людини, котра перебуває в комі? Я — ні. Принаймні, раніше. Все змінилося тоді, коли я сама потрапила до такої ситуації.

Зараз, майже за рік після мого пробудження з коми, я нарешті зрозуміла: ті сни, що я бачила, перебуваючи без свідомості, насправді були реальністю. Снокрай — це не моя вигадка, а справжнє місце десь далеко, поза межами нашого світу. Паралельний світ, якщо його так можна назвати, що дав мені новий шанс на життя.

Я заштовхнула останній шматок бутерброда до рота й, незграбно зашнурувавши взуття, помчала сходами вниз. Птахи тихо співали свої мелодійні пісні, а десь за вуглом дзвінко лунав дитячий сміх. Я й сама не знаю, чому не помічала раніше, наскільки життя прекрасне. Як можна ненавидіти цей світ? Я набрала повні легені повітря й побігла далі. Уроки мали початися за десять хвилин.

У школі на мене чекали мої друзі. Вони міцно обійняли мене по черзі й почали розповідати, як пройшли їхні канікули. Це були звичайні підліткові теми, проте для мене це все ще було чимось новим. Раніше, коли я надто переймалася думкою інших та своїм іміджем, то постійно сиділа вдома, прописуючи ідеї для свого блогу та його просування. Не передати словами, наскільки я вдячна тому Лавандовому сну, адже саме він допоміг мені стати кращою версією себе. На моєму обличчі розпливлася широка посмішка.

— Друзі, як же я вас усіх люблю! І навіть тебе, Максе.