Розділ 4.2

Кінотеатр її здивував. І це слабо сказано!

– Женю, це точно – кінотеатр? – засміялася вона, з деяким подивом оглядаючи невелику залу.

 Екран, звичайно мався, як і годиться. Але в іншому... Зала була невелика і замість звичних рядів крісел, на відстані один від одного розташовувалися кілька напівкруглих шкіряних диванів. Перед ними стояли столики. Зручно, якщо згадати те, що Женя говорив про ресторан. На столиках були ще якісь маленькі монітори.

Окрім них двох, до речі, Міла у залі більше нікого не помітила.

– Сто відсотків, ми його орендували нещодавно для проведення обговорення та презентації компанії, – впевнено кивнув Євген, допомагаючи їй зняти шубу. – Просто VIP-зал. Поруч є і звичайна, класична зала. А це вони здають під сімейні перегляди, трансляцію спортивних заходів чи індивідуальні замовлення. І ресторан знову-таки. Зручно, – Женя знизав плечима з відчайдушною усмішкою.

 Міла не змогла утриматися від усмішки у відповідь. А Євген тим часом продовжив свої пояснення:

– Ти коли учора почала сумніватися, я вирішив, що це буде найкращим виходом. І ти почуватимешся вільніше, і мене перевірити зможеш, ні на кого не звертаючи уваги, – пояснив він, проводжаючи її до дивана.

– Перевірити? – не зовсім зрозуміла Міла.

– Я не відчуватиму незручність, якщо ти проявиш емоції, Міло, – піднявши її долоню, яку, до речі, тримав практично всю дорогу, Женя ніжно і коротко торкнувся своїми губами до її пальців.

У Мили дух захопило. І від цього торкання, такого простого і настільки чуттєвого чомусь, що серце закалатало втричі частіше в грудях. І від того, з яким виразом він її ім'я вимовив... Здається їй, що шум стоїть у голові від надлишку емоцій та відчуттів, чи справді світ навколо йде обертом?

– А що хоч за фільм буде? – почуваючи себе трохи збентеженою, якщо чесно, запитала Міла, намагаючись трохи прийти до тями. Але свою руку не забрала.

– Не пам'ятаю назву, – він широко посміхнувся. - Має бути якась фантастика, але без хитромудрих філософських роздумів, я спеціально уточнював. Адекватна і цікава за відгуками, – Женя ще впевненіше стиснув її пальці.

 Не сильно. Просто якось так... Навіть із гордістю та честю, мабуть.

 Це так її зачепило! Словами не передати. Женя з самого початку їхнього знайомства поводився з нею дуже шанобливо та коректно. І це підкупало. Але в цей момент він просто випромінював таке якесь переконання, ніби вона йому надає честь, проводячи саме з ним час. І саме вона вирішує – продовжаться чи ні їхні зустрічі. Таке незвичне та приголомшливе почуття для Міли!

 Та й взагалі, сам його підхід до неї та до їх зустрічей – підкуповував. Як цей індивідуальний зал, наприклад. Або хурма замість квітів. Мілі було не звикати до широких жестів чи дорогих вчинків. Вона виросла в забезпеченій сім'ї, жила в такому ж «прошарку» суспільства, серед людей з гарним доходом, та й одружена була з дуже багатим чоловіком. Однак, що її вразило, то це нюанси, з якими Женя ставився до кожного свого вчинку та подарунку для неї. Це важило набагато більше вартості самих дарів. Вона мала з чим порівняти.

 Вони влаштувалися на дивані.

– Ось меню, можеш вибрати, що хочеш на гаряче, – увімкнувши той самий монітор, що виявився сенсорним дисплеєм, вказав їй Женя.

 Міла з цікавістю почала розглядати й саме оснащення залу, і список страв. У цей момент зайшов офіціант – мабуть, із тими стравами, які Женя замовив заздалегідь. Ловко розставив прилади та тарілки із закусками, і так само непомітно покинув зал. І майже одночасно з цим згасло світло, а екран увімкнувся.

– Ну що? – Женя підсунув тарілку до себе і підморгнув Мілі в сутінках зали. – П'ятниця. Можна розслабитися та отримати задоволення і від вечері, і від фільму, сподіваюся, – він невпевнено хмикнув, ніби заздалегідь залишаючи собі шлях до відступу в цьому питанні. – І від компанії, головне.

– Можна, – погодилася з ним Міла, розуміючи, що вже зовсім розслабилася і почувається з ним вільно.

Обидва перевели увагу на екран, де розпочався фільм.

 Дві години пролетіли миттю, за її відчуттям. І вечеря виявилась чудовою, і фільм, справді, був добрим і цікавим. Міла посміялася від душі над багатьма моментами, і посперечатися встигла. Але по-доброму, адекватно, розуміючи, що те, що відбувається на екрані – вигадка сценариста і режисера, та трохи радіючи тому, що Женя не запросив її на мелодраму, наприклад. Все ж таки, хай він і створив для неї всі умови, не хотілося на першому ж нормальному побаченні розплакатися через якогось вигаданого екранного героя.

 Взагалі, його чуйність і увага до її інтересів та емоцій глибоко зворушили Мілу. Сильно нагадавши дядька, молодшого брата матері, який, мабуть, єдиний у сім'ї, розумів та чув Мілу. Оскільки й сам був дуже схожий з нею характерами. І завжди намагався полегшити для племінниці сімейні заходи чи офіційні зустрічі, де їм доводилося бувати разом. Все одно вся сім'я була зайнята в одній сфері діяльності, тож постійно перетиналися.

 Саме він, дядько Льоня, і порадив Мілі переїхати до столиці після розлучення, помітивши, що нове місце дасть їй безмежну кількість нових можливостей. І в реалізації себе, і у відносинах зі світом. Про мужчин дядько тоді нічого не сказав. Він і сам, здається, був вражений діями чоловіка Мили, як і всі вони, навіть батьки, які так дбали про цей союз та їх шлюб. І просто намагався дати їй усю моральну та фізичну підтримку, яку міг.

 Але зараз їй не хотілося згадувати неприємне. Минуле вона залишила у минулому. І, власне, не збиралася цьому минулому дозволяти керувати своїм сьогоденням. Вона мала право бути самою собою. І насолоджуватися цим. Тим більше цінним виявився для неї чоловік, який зараз сидів навпроти та поводився геть інакше.

– Ну то як, задоволена вечором? – поцікавився Євген, коли вони, вже одягнувшись, вийшли на свіже та морозне нічне повітря.

 Вітер дув не надто сильно, але приємно холодив щоки, які горіли від теплого залу та компанії, що хвилює. І нехай вони лише сиділи поруч, та Женя не дозволив собі нічого більше, ніж тримати її руку у своїх руках, Міла була неймовірно збентежена. Усі її емоції ніби «дибки стали». Тому вона із задоволенням вдихнула нічну прохолоду зими, ловлячи губами сніжинки, що сипалися з неба окремими кристалами.