Розділ 3.2

 Вона чекала на доставляння. Ще одна окраса столичного життя: тут практично все можна було замовити через інтернет та отримати своє замовлення з доставлянням додому протягом доби. Це розбещувало. І створювало пристойну конкуренцію звичайним магазинам. А також змушувало й саму Мілу перебувати в тонусі, коли замовлення оформлялися у її магазині. Для того й купила "Смарт".

 Але зараз, своєю чергою закінчивши доставляти вже готові подарунки, Міла насолоджувалася можливістю відпочити. Вона заварила собі трав'яний чай, розрізала на шматки подаровану хурму і затишно влаштувалася на дивані, увімкнувши музику. Розслабилася, насолоджуючись справді стиглим і ні краплі не терпким фруктом. Мабуть, найнезвичайніший подарунок із тих, що Мілі доводилося отримувати. Але  було неймовірно приємно. І дуже смачно.

 І все ж хоч і відпочивала начебто, а продумувала вже в голові варіанти оформлення подарунків, які Женя замовив для своїх співробітників.

 Вони згадали про це майже під кінець обіду, якщо чесно. Так весело і легко виявилося говорити з ним. Про все на світі та ні про що водночас. І мовчати було комфортно. І, що найдивовижніше – вона зовсім перестала відчувати незручність. А це так окриляло! Вона й віч-на-віч із собою не завжди могла зберегти таке відчуття. А тут – не просто з іншою людиною, а з чоловіком, якого два дні знала! 

 Вони обговорили музику, яка грала у кафе, намагаючись порівняти свої уподобання. Женя чесно зізнався, що останнім часом не особливо стежить за цим, аби фоном йшла і йому на голову не тиснула, коли за кермом чи працює. Або відпочиває, як зараз. І Міла погодилася, що це важливо – коли під музику можна просто розслабитись.

 Він же, своєю чергою, почав з'ясовувати, що вона більше любить: театр чи кіно? Міла спочатку трохи розгубилася. Не знала, як чесно йому сказати, щоб не викликати таке звичне вже їй нерозуміння чи зневагу.

– Чесно сказати, намагаюся ні туди ні туди не ходити, – відвівши очі, зізналася Міла. – Дуже гостро на багато що реагую, можу розплакатися, коли ніхто цього не розуміє. І мені, і тим, хто поруч – незручно стає, – відповіла вона, копирсаючись вилкою в тарілці.

 Але не уточнюючи, що чоловік не просто відчував «незручність», а під кінець уже відверто сердився, змушуючи її пити заспокійливе, якщо доводилося кудись іти. Однак, здалося, що Женя уточнення і не потребує.

 Він нахилився через стіл. Зблизив їхні руки впритул. Але тут завмер і уважно глянув на неї, змусивши й Мілу підняти очі.

– Можна? – тихо уточнив чоловік, обережно торкнувшись своїми пальцями її долоні.

 Такі теплі руки. І обережні. У Міли по шкірі тільки від цього дотику “сироти” побігли. Але не від остраху чи напруги. Від того, що приємно. Від якогось позитивного нервового збудження, яке й змушувало її сьогодні весь час сміятися.

– Можна, – відповіла вона так само тихо, бо грудка здавила горло.

 Рука Жені повністю накрила її долоню. І тепло від його шкіри ніби поповзло вгору по її руці, зігріваючи Мілу. Так, у неї була дуже багата уява. І все-таки так приємно!

– Повір мені, я не зазнаю жодної незручності, – тим часом сказав Женя, коментуючи її відповідь на питання про культурне дозвілля. – Аби тобі комфортно було. Чесно сказати, хотів запросити тебе завтра ввечері. Але якщо саме ти не впевнена, що хочеш іти в людне місце, вигадаємо щось інше, – він дивився на неї так відкрито і тепло, що Міла забула про незручність.

 І руку свою не забирала. Тому, що насолоджувалася його дотиком.

 Дзвінок у двері змусив її виринути зі спогадів. Міла схопилася з дивана, з жалем усвідомивши те, що хурма закінчилася, і поспішила до дверей, отримувати косметику, яку замовила вранці. Перекинулася парою слів з уже знайомим кур'єром, підписала накладну та, відчуваючи все той же піднесений настрій, що й весь день, почала вивчати баночки.

 І ось тут на неї чекав ще один сюрприз на сьогодні: крім замовленого самою Мілою нового шампуню і бальзаму для волосся, в коробочці лежав невеликий шматочок мила ручної роботи, яке також можна було придбати в магазині. Сюрприз, що коштував копійки на тлі основного замовлення. Приємна дрібничка, проте... Воно було лавандовим. Навіть суцвіття проглядали всередині самого мила. А запах...

 Аромат лаванди просочив всю коробочку та оповів Мілу, варто було відкрити посилку. Так насичено та яскраво! Так несподівано. І дуже приємно. А головне – Міла немовби відключилася від реальності в якийсь момент. Вона сто років навіть не згадувала про такий аромат, а тут - ні з того ні з сього – її огорнуло спокоєм та умиротворенням. І розсміятися захотілося. Наче літо. І сонце по шкірі яскраве-яскраве, тепло те майже фізично відчула!

 Піднесла до обличчя мило, вдихнула ще глибше, насолоджуючись цим ароматом. Несподівано, але випускати з рук подарунок не хотілося. Ходила б і нюхала весь вечір!

 А ще, незрозуміло звідки, таке натхнення напало! І втома від цілого дня минулася. Захотілося прямо зараз взятися за виготовлення сувенірів для Жені. Ось просто руки засвербіли! І ідеї на думку прийшли вже.

 Прихопивши із собою цей шматочок мила, вона підійшла до робочого столу. Дістала кілька видів паперу, порівнюючи відтінки. Паралельно почала прораховувати, скільки їй необхідно замовити мандаринів для варення, яке вибрав Євген із партнерами. І тут їй на думку спала ідея!

 Вона згадала те, про що розповідала одна сусідка, з якою Міла розмовляла кілька днів тому на дитячому майданчику. У неї чоловік займався гуртовим постачанням дорогого алкоголю для роздрібних торгових мереж. І начебто закупив мініверсії популярних напоїв, які його компанія представляла. А ті не мали такого попиту, на який вони розраховували. І тепер цей чоловік не дуже знав, куди ці пляшечки подіти? Ось і просив питати у знайомих, чи не потрібні комусь?

 Схопивши телефон, вона написала цій сусідці повідомлення з уточненням, чи ще актуальна проблема? А поки чекала відповідь, почала писати Жені: