Розділ 25/5

Минуло 2 місяці. Я здала ЗНО, і знаєте? На непоганий результат. У Марка і Кіри майже однакові результати. Ну добре хоч я не в стороні. Скажу чесно, ЗНО далось мені нелегко. Суцільний недосип, брак інформації, підготовка без репетиторів, та все реально, якщо взятися за розум, а не як я – в останній момент.

Зараз я просто переписуюсь зі своєю інтернет-подругою – Скайлер. З нею ми подружились випадково, познайомились через спільних знайомих, і от вже 2 роки ми спілкуємось. Вона класна, розумна, має свою думку, весела, драйвова. Ми схожі, але я не люблю ні вечірок, ні шумних закладів. Проживає вона в Лос-Анджелесі, як не дивно. З нею цікаво спілкуватися, легко, невимушено, немов знайомі сто років.

Поки Скайлер не може відповідати я вирішила покурити на балконі. Все ж, підготовка до екзаменів не далася мені легкою, тому зняти напругу варто. Ми з дівчатами давно хочемо сходити кудись, як то кажуть: "Розвіятися", та робота не дозволяє. Зараз її значно побільшало, тому аби отримати більше грошей, ми відклали похід на іншу дату, яка ніяк не наступала.

Вставши з ліжка, я дістала з шухляди пачку  сигарет, попередньо закривши кришку комп'ютеру. Я хмикнула, бо в коробці залишилося лише 2 сигарети. І коли це я встигла все  скурити?

Тільки-но я вийшла на балкон, як в мою кімнату вривається мама. Дивно, я не помітила її присутність в домі.Пачка сигарет сама собою падає з балкону на м'яку траву, та мама цього не помічає, та це й добре.

–Мамо, що сталося? Ти чому вриваєшся?– вирішила першою запитати, бо у мами настільки переляканий вид, що мені вже не по собі.

–Люба моя, ось 5 білетів, – вона вручила мені 5 охайно складяних білетів з написом Вінниця-Харків. –Харків – непогане місто. – наче прочитавши мої думки сказала мама.

–Мамо, що це означає?

–Віко, у мене немає часу пояснювати усе. Ти хотіла втекти - тікай, поки можеш. Взяла 5 квитків:Ти, Кіра, Марк, Аліса, Сашко. Можливо я когось пропустила? – я розгублено похала головою, –От і добре. Потяг відбуває рівно через 4 дні, о 17:00. Люба, грошей я тобі дам, але тобі доведеться самій ставати на ноги. Я не зможу тобі пояснити що саме сталося, та й тобі це не потрібно, просто тікай звідси. – у мами на очах з'явилися сльози, та вона поспішно їх витерла. Я зовсім не розумію що відбувається. Як вона про це дізналась? Чому купила білети? Навіщо цей поспіх? Божечки, як все складно.

–Мамо, а як же тато... – як тільки я про нього заговорила, вона рукою показала що не хоче слухати. То що ж сталося?

–Ні, Вікусю, нічого не кажи, прошу. Все буде добре, не переймайся. Я допоможу тобі з квартирою у Харкові, та доведеться вам усім жити в одній квартирі.– уже щось, бо я думала за свої кошти купуватиму, – Тільки прошу вас, будьте обережні. А зараз, нічого не кажи, та йди до Марка. Розповіси усе йому. – мама встала й пішла з кімнати так само раптово, як і зайшла.

Що бляха тут відбувається? Нічого не зрозуміло. 
Єдине що я точно зрозуміла: потрібно йти до Марка. 
Зібравшись з духом я вискочила з будинку в чому була. Мені так кортіло розповісти йому цю чудову новину, що я готова їхати в чому  попаде.

Сівши у таксі я назвала адресу свого хлопця, яку знала напам'ять. Таксист здивовано на мене глянув, та нічого не сказав. Напевно виглядаю я страшно, та мені все одно. Головне повідомити Марка, все інше – дурня.

Поки ми їхали, я написала Кірі. Вона була дуууже здивована, та й рада. Ми вже давно хотіли їхати, та не могли, а тут уже все вирішили, та й місто гарне обрали. Харків. 

Простягнувши купюру таксисту, я вибігла з  машини та забігла в під'їзд. Швидко знайшовши квартиру хлопця я подзвонила у дзвінок. Як не дивно, він швидко відкрив двері, і побачивши мене щиро здивувався, та всередину пустив. Марк виглядав так по-домашньому, що я а ж не можу. Звичайна футболка та спортивні штани. Наче нічого нового, та так класно виглядає. 
Я його обійняла і поцілувала у щічку.

–Привіт, сонце. Щось сталося? – запитав Марк.

–Привіт, ні нічого. Точніше так, але це скоріше на краще . – Марк окинув мене здивованим поглядом, і запросив у вітальню. Я присіла, і Марк приніс чай.

–То, розповідай. – він легенько сьорбнув чайок з кружки і посміхнувся. Ну от як можна втриматись від усмішки у відповідь?

–Отже. Я вже тобі казала що мама трохи дивна останнім часом,– він легенько кивнув, –Отож сьогодні вона принесла білети на від'їзд до Харкова. Рівно через 4 дні о 17:00. З квартирою допоможе. – я запнулася бо Марк дивився на мене як на дурну. 
Він потер скроню і опустив голову. 
–Я щось не те сказала? 
Він підняв на мене погляд та нічого не сказав і пішов до кухні. 
–Я що, до шафи говорю, чи може ти мені відповіси? – от не вмію я тримати язик за зубами. 
–Віко, це.. . Що ти хочеш від мене почути? – оце так. Що ти дуже радий, і їдеш зі мною. 
–Що ти їдеш. – скоріше як запитання промовила я. 
–Я не можу покинути все. Це важко. Я не можу покинути батька. Не можу покинути роботу. Машину. – він втомлено потер очі. 
–А мене покинути можеш. – образливо. 
–Звісно що ні. 
–Марк, я не хочу сваритися. –Минуло 2 місяці. Я здала ЗНО, і знаєте? На непоганий результат. У Марка і Кіри майже однакові результати. Ну добре хоч я не в стороні. Скажу чесно, ЗНО далось мені нелегко. Суцільний недосип, брак інформації, підготовка без репетиторів, та все реально, якщо взятися за розум, а не як я – в останній момент.

Зараз я просто переписуюсь зі своєю інтернет-подругою – Скайлер. З нею ми подружились випадково, познайомились через спільних знайомих, і от вже 2 роки ми спілкуємось. Вона класна, розумна, має свою думку, весела, драйвова. Ми схожі, але я не люблю ні вечірок, ні шумних закладів. Проживає вона в Лос-Анджелесі, як не дивно. З нею цікаво спілкуватися, легко, невимушено, немов знайомі сто років.

Поки Скайлер не може відповідати я вирішила покурити на балконі. Все ж, підготовка до екзаменів не далася мені легкою, тому зняти напругу варто. Ми з дівчатами давно хочемо сходити кудись, як то кажуть: "Розвіятися", та робота не дозволяє. Зараз її значно побільшало, тому аби отримати більше грошей, ми відклали похід на іншу дату, яка ніяк не наступала.