Розділ 24

–Алісо, обережніше, – тільки й встигла сказати я, як одразу побігла допомагати подрузі. Не втримавшись на підборах вона впала. Добре що нікого поруч не було і це ніхто не бачив. На поміч до нас прибігла Кіра. 

–Оце так, не можна вас і на хвилинку залишити. – подруга вручила мені три паперових стаканчиків і взялася обтрушувати одяг Аліси. 

–Не треба, я сама. Дякую що допомогли. – сором'язливо посміхнулась Аліса і продовжила обтрушувати одяг. 

–Треба було щоб нас Марк відвіз. Як ми тепер на роботу підемо? – запитала я. 

–Та годі вам цим Марком шарпати. Мені його вже жалко. Що ми самі не дойдемо?– Кіра взяла у мене два стаканчики і один подала Алісі, – А з Алісія не знаю що робити. Сильно забилася? 

–Ні. Думаю зіграти сцену зможу. – вона посміхнулась. 

–Ну от і славно. – я надпила своє латте, –Тепер потрібно швидше прийти на роботу, бо ще звільнять за запізнення. 

Кіра схвально кивнула і ми пришвидшити крок. Як не як, а запізнюватись ми точно не хотіли. Наш суворий шеф не схвалює запізнення. 

Прийшовши на роботу ми побачили Марію Дмитрівну. Саме вона наш роботодавець. 

–Маріє Дмитрівна, ми не запізнились? – з надією в очах запитала я. Якщо чесно, то на годинник ми взагалі не дивились. 

–Ні, у вас ще є 10 хвилин на те, щоб переовдягтись. Успіхів дівчата. – сказала вона і пішла. 

–Дякую, –у слід кинула Кіра. –Ну що дівчата, ходімо? 

–Тааак, побігли. – сказала Аліса, а я кивнула. Хоча стоп. 

–Аліса які "Побігли" з твоєю ногою? – я дорікнув їй, а вона лише Махнули рукою. 

–Все добре, вже майже не болить. – сказала вона. 

Ну добре не болить так не болить. Ми спокійно дійшли до роздягальні і почали одягати костюми. Хоч надворі і літо, та у нас сценка з мультика "Крижана серце". Так як по кольору волосся на Ельза більше схожа Кіра, вона одягла красиву,вільну сукню блакитного кольору. Маю визнати вона в ній неперевершена. 

Анною буде Аліса, так як вона у нас рижик-пижик. Підходящого костюму Анни у наявності не було, вона одягла щось подібне. Бежева сукня з чорною накидкою. Косу ми заплели їй заздалегідь. 

Ну а я, як завжди. Олаф. Хоча, мені це навіть на руку. По тексту у мене найменше слів. Стоїш собі і кліпах очима, іноді ручками махає і все, діти задоволені. Ні, мабуть я могла б бути і Анною, і Ельзою, та мені і Олафа нормально. 

Закінчивши з переодяганням ми вийшли на сцену. Ми сильно не виряджались, бо дивляться нас лише діти, а їм хіба не все одно з макіяжем ми чи без? 

Знаєте, дивитися на те, як малі дитячі очиська так заворожено дивляться і спостерігають за тобою найкраще почуття. 

Відігравши нашу сцену ми пішли переодягатись назад у наш одяг. 

–Чесно кажучи, я думала ти впадає на сцені. – сказала Кіра до Аліси. 

–Чому це? – у відповідь запитала вона. 

–Бо твоя ноги.. Хоча кого я обманюють я сама боялась хоч би ти не впала. – ну так, я теж люблю своїх п'ять копійок казати. 

–Дуже смішно. – сказала вона і ми залишився таким щирим сміхом. 

–Що ж дівчата, збираємося, і додому? – запитала я. Кіра помітно напружилась. 

–Можливо знайдемо в кафе по морозиво? – запитала вона і на ходу перевдягалась. 

–Ні, дівчата вибачте, я не можу. Я зараз хочу жахливо спати, та й сил у мене зовсім немає. – сказала Аліса. 

–Ну, добре. – сказала Кіра. Було помітно що вона засмутилась. 

–Кіро, а давай сьогодні до нас на ночівлю? – я не хочу аби вона засмучувалася, а ночівлі – ідеальні ліки від суму. 

–Ну якщо ваші батьки будуть не проти. – сказала Кіра і посміхнулась. 

–Та я не думаю що вони будуть проти. – сказала Аліса. 

–От і добре. Ходімо дівчата? – запитала я. Через ці балачки я навіть і не помітила як швидко перевдягалась. Я робила це на автоматі. 

Ось ми зараз йдемо додому через сквер. Таке чисте повітря, дітки граються, закохані пари на пікніку, співають пташки, підлітки катаються на велосипедах. Якщо чесно, я навіть і не помічала раніше цього. Нажаль. Я не звертала увагу, але так проходить все життя, не встигне й кліпнути. 

Любі мої, я так вам вдячна!) Безмежно) Я дякую вам за таку кількість зірочок. Це моя перша книга, і я дуже щаслива що вона вам подобається) 

Дякую. Ви моє натхнення!) 👼🖤