Розділ 22

У вас бувало передчуття чогось поганого? Хоча звісно бувало. От і у мене таке зараз. Цілу ніч я не могла заснути, все думала. І справді, все так навалилося, та ще й на день народження. Ну це називається Віка – Клоун. Саме ці думки мені навантажували голову і заснути я змогла лише після опівночі. Прокинулась я від приємної мелодії будильника. Не виспана я, мала величезні синці під очами, які довелося замазувати тоналкою. Так, лише нею. В мене немає всіляких консиллерів, хайлайтерів чи ще чогось. Я просто не розумію для чого це. Зранку я не снідала. Не було апетиту, напевне через хвилювання. Так, я хвилююсь, але розумію що друзі не покинули мене в біді. 

Зараз я стою перед машиною Марка і тримаю його за руку. Це дійсно заспокіює. 

–Вибачте що запізнилась, мама питала куди йдуть, довелося придумати, що ми йдемо на шопінг. – захекавшись підбігла Кіра. Я коротко кивнула і ми сіли в машину.

 Їхали ми недовго. Очевидно це кафе знаходилось в центрі міста. Це вже добре. В салоні запала незручне тиша. Я не любила мовчати, тому сказала:

–Дякую, що допомагаєте. –я навіть не хочу думати що могло б статися без них. 

Кіра і Марк одночасно усміхнулись. Коли ми були вже майже на місці, Кіра почала нервово теребити браслети на руці. 

–Не хвилюйся. – взявши її за руку промовила я. 

–Дівчата ми приїхали. Будьте обережні, я з вами на зв'язку. – сказав Марк припаркувавши Машину. 

–Добре. Ти тут будеш? – запитала я. 

–Так, я чекатиму вас тут. Удачі. – сказав він і відкрив нам двері. 

Ми з Кірою впевнено попрямували у це кафе. 

–Я знаю це кафе. Не так давно тут було відкриття. – прошепотіла Кіра. 

Зайшовши в споруду в ніс вдарив приємний запах булочки з маком. Так, саме її. Наче в бабусі. 

Ми оглянулись по сторонам. Проблема у тому, що я не знаю за яким столиком сидить ця Наталя. А може вона ще й не прийшла. Я поглянула на годинник, ми вчасно. Несподівано з за столу в кінці залу піднялася жіночка років 40 і почала нам Махати рукою. Її лице було погано видно, бо на кінець залу пожалкували світла. 

Схопивши Кіру за руку, я попрямувала туди. 

–Здраствуй, Віко. – посміхнулась вона. Чомусь ця посмішка здалася мені такою рідною, але ні. Я не за цим сюди прийшла. Зблизька вона виглядала краще ніж здалеку. Що ж, це вже щось. 

–Доброго дня, Наталю. Це моя подруга Кіра, – я показала рукою на Кіру і ми сіли за стіл, –І вона теж тут буде. Без неї, я не збираюсь з вами щось обговорювати. – прямо в ціль. Жінка зморщилася, але нічого не сказала. От і добре. 

–Тоді може скажете, чому ви мене покликали? Часу обмаль, якщо батьки дізнаються, дістанеться усім. – запитала я. 

В цей час підійшов офіціант, але ми ввічливо відмовились від меню. Ну як ми? Скоріше Кіра, бо я досі просверлювала дірку поглядом в Наталі. Не знаю чому, але страх одразу пропав. З'явилася цікавість. 

–Ох, добре. Я розкажу вам усе, головне не перебивайте. – сказала Наталя і потерла очі, як перед довгою розповіддю. 

Ми кивнули, і почали слухати. 

–Отже все почалося одного дня, коли я закохалася в твого батька, Віко. Він був статний, мужній, гарний, сильний, взагалі був такий, про якого мріяла кожна дівчина. Я ж була зовсім тихонею. Так, я закохалася в твого батька, як дерева на першому курсі. У нього було багато дівчат, тому я навіть і не думала що зможу стати для них конкуренткою. Але одного разу, я прийшла на вечірку. Твій тато сильно випив, і ми переспали. Тоді я не могла навіть подумати чим це для мене обернеться, я була щаслива від того, що він звернувся на мене увагу. Тієї ночі нам було добре. З того моменту він кожного тижня приходив для сексу. Я ж була дурепою і одного разу взнала що завагітніла. Думала твій Володя одружиться зі мною, але ні. Він дав мені багато грошей за мовчання, бо аборт я робити не збиралася, і відправив мене куди подалі. Навчання я припинила і виїхала за місто. З тих пір пройшло багато часу, і в мене виросла чудова донька. Так схожа на батька. Її звати – Аліса. Зараз єдине що я вас прошу, візьміть до себе в компанію Алісу. Нажаль я знаю про ваш план втечі. Не питайте звідки. Просто візьміть з собою Алісу. Це єдине моє прохання і я відстані від вас. – Наталя закінчила розповідь зі сльозами на очах. Мені стало жаль її. Не кожному дано таке пережити. Я подивилася на Кіру і вона кивнула. 

–Наталю, дайте нам її номер. – вона поглянула на нас з радістю і простягнулася нам листочок, на якому гарно виведений номер телефону дівчини. 

–Дякую вам, велике. – вона витерла сльози, –Вона про вас знає, доречі. І дівчата, вам потрібно йти, негоже щоб нас хтось бачив. Дякую ще раз, а тепер біжіть. – вона обійняла нас і ми побігли до виходу. Якщо чесно я була у ступорі. Я всього цього взагалі не знала і не здогадувалась.  Підбігши до машини, ми одразу сіли в салон. 

Я все розповіла Марку, а він лише почитав головою. 

–У такому випадку доведеться розповісти батькам... 

–––––––––––––––––––––––––––––––––

                        ДЛЯ ЧИТАЧА:

Дуже вдячна вам усім за зірочки. Це величезна мотивація для мене. Це мене надихає. Також дякую усім, хто зберігає книгу у свою бібліотеку. 

Буду дуже вдячна новим зірочкам★.