Розділ 21

Я прокинулась від того, що промінчики сонця легенько торкалися мого обличчя. Я встала з ліжка і підійшла до вікна. Пташки голосисто співають ніби нагадуючи що в житті все добре. Вітерець легенько похитує віття дерев. Місто з приходом сонця оживає. З ним оживають всі люди. 

Я відкрила вікно і майже одразу всю кімнату заполонив приємний запах квітів. Усміхнувшись сама до себе я пішла будити Кіру. Вона як завжди, спить допоки їх хто-небудь не розбудить. От сонько! Теж усміхається, напевно щось хороше сниться, та будити все ж треба. Я легенько нею потрясла і вона одразу прокинулась. 

–Доброго ранку, як спалось? – іронічно запитала я. 

–Доброго, – буркнула вона –Прекрасно спалось, але хочу їсти. – поскаржилась Кіра. 

–Насправді я теж, тому тебе й збудила. Ходімо готувати сніданок. – сказала я і дала Кірі переовдягачку. Не ходити ж їй у своїх штанах. 

Я спустились на кухню. Поки Кіра буде переодягатись, я дістану з холодильника всі інгредієнти. 

–Я вже тут. – сказала Кіра. Дивно, так швидко спустилась, я навіть не помітила. 

–Добре. Сьогодні на сніданок у нас вівсянка з фруктами. – сказала я, а Кіра схвально кивнула. 

–Я вже в передчутті гарного сніданку. – відповіла задоволено Кіра. 

Поки ми готували, я почула клацання дверей. 

–Напевно батьки прийшли. – сказала я до Кіри. 

–Йди перевірь, а я за вівсянкою послідкую.– запропонувала Кіра. Я кивнула і побігла до дверей. І справді, батьки прийшли. Можливо навіть вони помирились, принаймні я на це сподіваюсь. 

–Доброго ранку.– першою привіталась я. 

–Привіт доню. – лагідно привіталась мама. 

–Доброго.– буркнула тато. Напевне щось сталось. 

–Тату, мамо, у нас в гостях Кіра, ми якраз готували сніданок. Ви будете? – запитала я. 

–Ні доню, не будемо. Привіт Кіро. – привітно крикнула мама. 

–Здраствуй Кіра. Як справи? – запитав тато, прийшовши на кухню. 

–Доброго ранку, все добре дякую. – відповіла вона і усміхнулась. Як я встигла помітити вівсянка готова. Я взялась за нарізання фруктів. 

Коли все було готово, ми посипалися кашу фруктами і почали їсти. Тата й маму не було чути, але я відчувала що щось не те. 

Довжина ми помили посуд і вирішили прогулятись до парку. 

Кіра вдягнула мою чорну вільну сукню, а я жовту неонову блузку і чорну юбку. 

Дійшовши до парку я запитала. 

–То що у тебе з батьками? – Кіра понравилось опустила голову. 

–Тато пиячить, мама вже хоче піти від нас. – сказала Кіра і витерла сльозу. 

–Кіро вибач. Я не хотіла. Пробач. – я розуміла як їй важко. 

–Нічого. Скоро все буде добре. Я на це сподіваюсь. – і я на це сподіваюсь. Я ж навіть не знаю до якого міста ми втечемо. Якщо батьки Кіри шуму не нароблять, то мої вірогідність 70%.

–До якого міста ми маємо тікати? – напряму запитала я. 

–Варіантів багато. Можливо в Харків? Або у Львів? – запропонувала вона. 

–Я за Харків. – сказала я. Мені завжди подобалось це місто. Я там була одного разу, і  не забула. 

–Можливо. – відповіла Кіра. 

У той момент мені прийшло СМС від невідомого номеру. 

«Зустрічаємось завтра в кафе "Еллі" дізнаєшся всю правду. Чекаю на 12:00». – побачивши це, у мене почали труситися руки. Хто це може бути? Кому я потрібна? 

Кіра побачивши мене у такому стані хутко вирвала з рук у мене телефон і все прочитала. 

–Пробий по Вайберу, можливо буде хоч якась інформація. – запропонувала подруга. Ми пробили і нам видало якесь ім'я. Наталі. І фотографія. Десь я вже її бачила. 

–Це вона. Коханка мого батька. – сказала я, заспокоївшись.