Розділ 15

Від такої заявочки вів мами я трохи очманіла. Тобто блін? Про що вона? Звісно я приблизно знаю що приховує тато, але мама може знати більше. 

–Про що ти мамо? - сказала я, і мама показала мені пальцем мовчати. 

Вона взяла мене за руку і потягнула на другий поверх. Коли ми були вже в моїй кімнаті, мама шумно видихнула. Я все ще дивилася на неї з нерозумінням. Що вона взагалі робить? 

–Не дивись на мене так, – помітивши мій погляд сказала мама – це для того, щоб нас Володя не почув. – Володя це мій тато. 

–Добре. Що ми мусимо дізнатися? – запитала я рішуче у мами. 

–Доню, найперше що скажу те, що я знаю що ти щось шукала у нас в кімнаті. – мама запитально на мене глянула, а я опустила погляд. 

Чорт! Звідки вона дізналась!? Я ж наче все на місця поклала, сліди замітала, нічого звідти не брала, тоді звідки вона знає? 

–Звідки ти знаєш? - запитала я, а мама лише самовдоволено посміхнулась.

–Коли ти щось шукала, в тебе з волосся випала неведимка,– я полегшено зітхнула.–То що ти шукала? – знову питання. 

Якщо вона нічого не знає, думаю їй і зараз не потрібно нічого знати. Не люблю брехати, але карти розкривати я теж не збираюсь. Колись вона дізнається правду, але не зараз. Зараз небезпечно їй це говорити. 

–Вас не було, я думала ви мені хоч записку залишили, в якій би написали де знаходитесь, але такого не було. – от що що, а брехати я вміла добре. Навіть не знаю звідки, адже батькам завжди намагалася говорити тільки правду. Боялась втратити їх довіру. Але зараз я маю подумали про себе, і про те, що буде далі. 

–Ні, ми нічого не залишали. Вибач ще раз за те що залишили тебе одну. – сказала мама і я створено кивнула. Вона повірила, це добре. 

–То що ми маємо дізнатися? – запитала знову я.

Мама сказала руки на колінах і відповіла. 

–Я підозрюю що скоро тато може нас покинути. Тебе він точно не забере, а от все наше майно - можливо. Тому я пропоную тобі, точніше нам, поступово заощаджувати гроші. Якщо таке станеться ми мусимо бути готовими. – цікава тактика, я її теж обрала. Але тепер мені потрібно збирати у 2 рази більше ніж раніше. 

–Добре, але чому ти вирішила що тато піде від нас? - запитала я. 

–Потім все дізнаєшся. – сказала мама і вийшла з кімнати. 

Я виглянула, вона спускалась по сходами на перший поверх. Закривши двері, я присіла. 

Що твориться в нашій сім'ї? Я взагалі не розумію. Не вірю що тато піде від нас. Яким поганим він не був, він все ж мій тато. 

Я вирішила спуститись, і запитати у тата, чи відвезе він нас з Кірою завтра до школи. Спустившись я не почула нічого, хоч і думала що будуть крики або скандал. 

Я підійшла до дверей Кабінету і тихенько постукала. Не дочекавшись відповіді я увійшла. Тато окинув мене здивованим поглядом. Але нічого не сказав. Він знову нахилився і щось писав. 

–Тату ти зможеш завтра нас відвезти до школи? - рішуче запитала я у батька. 

–Зможу. - і все? Але чого я ще очікувала. 

Я швидко окинула кабінет поглядом і вийшла з кабінету. 

По вернувшись в кімнату я взяла телефон до рук

1 повідомлення від Саші. 

«Привіт, як спина? » - повідомлення. 

«Привіт.Добре, дякую. » - у відповідь написала я

«Може якось зустрінемось? Наприклад завтра? » - у мене є дууууже цікавий план. 

«Звісно. Вибач не можу говорити, до завтра» - написала я і лягла спати. День був виснажлевий.