Лавандове щастя

Розділ 11

Прокинувшись я побачила що на годиннику 07:15. Блін! Пора швидко збиратися. Я хутко вилетіла з кімнати. Як я зрозуміла батьків немає, бо зазвичай мама будить мене до школи. 
Залетівши в ванну, я побачила Сашу, який вмивався.
–Виспалась? - запитав він, а тим часом я почала чистити зуби в вмиватись.
–Дуже. А ти де ночував? - запитала я спльовуючи зубну пасту в раковину. 
–В гостьовій кімнаті. Доречі мені пора, тому я побіг. Мені ще додому. - сказав Саша і побіг сходами вниз. 
От капець. Я думала ми поснідаємо разом. Закінчивши ванні справи я побігла в кімнату вдягатись. Я одягнула вільні чорні штани і синю блузку з мереживом. Непогано. Ще пучок і готово. 
Спустившись вниз, я написала повідомлення Кірі, в якому запитала чи піде вона до школи і повідомлення Марку, про те, чи забере він нас. 
Далі побігла снідати. Розігрівши вчорашню вечерю, я швиденько сіла їсти. Поки я їла, мені написала Кіра «Так йду, чекаю о 07:35» і Марк «Доброго ранку. Під'їжаю». От і добре. 
Я вирішила сьогодні йти без мейку. Взувши туфлі на танкетці, я побігла на кухню за рюкзаком, бо забула його там. 
О 7:35 я була на вулиці. Так, Марк пунктуальний. Я бачу його Ауді. І Кіру. 
Швидко підбігши до них, я обійняла Кіру і поцілувала Марка в щічку. Марк самовдоволено посміхнувся, а Кіра мені підмигнула. Ми ще та компанія! 
–Сідайте дівчата - сказав Марк і відкрив нам двері. Ми мовчки кивнули і сіли. 
–То як справи? - порушив тишу Марк. 
–Я проспала, тому сьогодні без мейку - сказала я . 
–Тобі личить без мейку. - сказав Марк. 
–Ну а в мене все нормально. - сказала Кіра. 
–Доречі, хто вивчив вірш? - запитала я, і побачила що ми вже приїхали до шкільної парковки. 
–Я вивчив. - сказав Марк. 
–Я теж - слова Кіри
–Я вивчила трохи - зізналась я 
–Не хвилюйся, я підкажу.- сказала Кіра. Ми завжди одне одного виручали. 
Пора виходити. Ми вийшли і Марк подав нам руку. Попрямувавши до школи ми отримували заздрісні погляди однокласниць, та мені все одно. Головне що ми щасливі.
Сіли ми як і сиділи. Я з Кірою, Марк з Дімою. Діма – наш однокласник. Тихий, скромний. 
Почались уроки. Першою була біологія і Уляна Олександрівна. Розповідали нам про хромосоми. Загалом було цікаво. Ця тема мені сподобалась. 

Далі геометрія. Жах. Ненавиджу геометрію. Ледве пересиділа. Фізкультура, англійська і нарешті перерва 20 хвилин. Ми з Кірою пішли в столову. Хотіли Марка взяти, але його в класі не було. 
В столовці ми взяли пюре з котлеткою і суп. Поки ми їли до нас хтось приєднався. Піднявши очі я побачила Марка і Діму. 


–Не проти дівчата? - запитав Марк. 
–Ні, сідайте. - сказала я. 
Ми мовчки їли і побігли на урок. У нас була зарубіжна література, а на неї гріх спізнюватися.

 
–Вибачте за запізнення. - хором сказали ми. 
Зарубіжка поглянула на нас і мовчки кивнула продовжуючи урок. Ми бігом сіли і стали конспектувати інформацію, яку диктував вчитель. Лише іноді ми з Кірою пепеглядались, але в той же час втикалися носами у зошита і писали. Урок був складним, аж руки відпадають. 
Нарешті уроки закінчились і ми йшли в Лаванду всією компанією. Компанія – це я, Марк, Кіра і Діма. Так, здається Діма не такий вже і скромняга, а класний пацан. 

Ми пообідали. Було весело, але у мене зовсім не було настрою. Я попросила Марка відвезти мене додому. Звісно Марк хвилювався, але що я йому скажу? Я хвилююсь за батьків. Їх немає вдома. 

Ось вже годину я вдома і надзвонюю батькам. Ніхто не відповідає. Від відчаю я заплакала. Мені гірко від того, що батькам все одно, що вони залишають мене. Як так? Я не вірю в те, що вони мене забули. Відмовляюсь вірити. 

Заспокоївшись, я побігла вмиватися. У зеркалі на мене дивилася дівчинка, яка потерпела від того, що майже не бачила батьків. Розтріпане волосся, червоні очі, набрякле лице, та мені все одно. 

 

Я миттю спустилася на перший поверх. Я хотіла зрозуміти що відбувається. 

Опинившись в кімнаті батьків я побігла до тумби. Спочатку до тої, що була відкрита. Якісь зарядки, павербанк, навушники. Це все не те. Я була впевнена, що я щось знайду тут. 

Друга тумбочка, закрито. Потрібен ключ, але де ж його шукати? Взагалі не розумію. Я о кинула кімнату своїм поглядом, і... Нічого не знайшла. Я вирішила пошукати ще раз в відкритій тумбі. Раптом щось знайду. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше