Розділ 11

Дуже добре! Що мені ще робити поки немає батьків? Хотіла з Кірою побалакати, та вона відключилася, весь дім обійшла. Хоча, насправді у мене була пристрасть до музики. Я погано співаю, але я меломан. Якби я була на шоу «Вгадай пісню за 5 секунд» я б виграла. Ось така я. Але найбільша моя пристрасть до готування їжі. Не знаю чому, але це заспокоює. От і зараз, спускаючись на перший поверх я іду, і думаю що приготувати на вечерю. Хочу щоб батьки прийшли, і похвалили мені. І так, привіт, я Віка і мені майже 16!) 
Увімкнувши світло, я відкрила холодильник. Загалом, до супермаркету варто сходити, але вже пізно, та й магазин далекувато від нас, тому приготую з того що є. 
В холодильнику я взяла цибулю, моркву, помідори, болгарський перець та кабачок. Не густо, але згодиться.
–Напевно приготую рис з овочами. – сказала я сама до себе. 
Дійсно, рис вдома був. Це вже добре. Діставши кастрюлю я налила туди води, засипала рис та посолила. Перед цим звісно промила рис. 
Так, одне є. Далі, я нарізала цибулю. Сьогодні обійшлося без сліз. Нарізала помідори, кабачок та перець. Моркву натерла. Все прожарила і вийшла чудова підлива. Рис теж зварився. 
На годиннику 21:06. Дивно, батьків немає. Зазвичай приходять не пізніше 20:00. 
Я вирішила подзвонити до них. 
–Алло, - я подзвонила до мами – Мамо, а ви коли додому? 
–Віко це ти? – оце так, у неї не записаний мій номер? 
–Я. То ви скоро? - мені це вже набридло. 
–Скоро, скоро. - сказала мама і відключилась.
Напевно вони знову з татом на фуршеті. Знову якась угода. А я завжди одна. 
Я піднялася до себе на поверх. Вдома я цілком одна. Страшнувато. Я щосили проганяла всі ці думки від себе. З дитинства боюсь залишатися одна дома. 
Я вирішила піти у душ. Каплі води стікали по моєму тілу. Я не можу сказати що я була гарна, але! Я була сіроокою брюнеткою з відмінною фігурою. Вода поспішно стікала по вигинам мого тіла. 
Знову в своїй кімнаті. Як хотілося щоб тут були мої друзі. Згадавши про друзів, я вирішила подзвонити до Сашка. Ми ж друзі. Марка, я не буду хвилювати. 
Після короткої розмови, Саша приїде через 15 хвилин. От і добре. Батьків все одно не буде. Доречі, я хочу сказати йому що ми з Марком тепер пара. Я дійсно кохаю Марка. Думаю Саша буде радий. Чекала я хвилин 10. Нарешті дзвінок. 
–Привіт - посміхнулася я до Саші. 
–Привіт. То що тобі сумно? - запитав Саша, на ходу роздягаючись. 
–Так. Батьки знову на фуршеті. Доречі, у мене новина. - Саша подивився на мене. – Ми з Марком тепер пара. – Саша просто таки був у ступорі.
Я надто добре його знаю. Йому було образливо. Але він не подав виду усміхнувся і обійняв мене. 
–Вітаю - прошепотів Саша. 
–Їсти хочеш? - запитала я. 
–Ні, дякую. Доречі Віко, якщо ви вже зустрічаєтесь, то ти повинна вміти справити на нього враження. - Саша мені підмигнув. 
–На що натякаєш?На секс? Цього не буде. - відрізала я. 
–О, Віко. Багато ти не знаєш. Ну і добре. Я хотів тобі запропонувати допомогу, але якщо не хочеш... 
–Добре що там у тебе. - я не витримала. Я розуміла, це колись буде а я не готова. 
–Ну ми можемо перевірити, обіцяю без лишнього.– підняв руки хлопець наче здається. 
–Іди у дупу Саша! - не на жарт розізлилась я. 
–Та я шуткую. Що робити будемо? - запитав Саша. 
–Давай фільм подивимось? - сказала я. 
–Давай! Попелюшку!– Саша був фанатом цих фільмів. 
Решту вечора ми провели за фільмом. Ось для чого потрібні друзі.