Розділ 8

Я так і не заснула тоді. Все думала про Марка. Він так швидко увірвався у моє життя. Звісно це здається надто просто. Познайомились у кафе, він виявився моїм новим однокласником, обмін номерами, спасіння від дощу і пропозиція стати дівчиною. Ні, ну це вже я накрутила. Ну яка пропозиція? Він лише сказав що я йому подобаюсь. Ну а я відповіла взаємністю. Не знаю чим думала тоді. Напевно серцем. Розум казав мені «Чекай, тут по любому якась підстава», а серце «Це доля. Не упусти шанс». От я і послухала серце і відповіла взаємністю. А раптом, справді доля. Ми одружимось і виховуємо трьох діточок. Або. Ми позустрічаємось недільку або дві, і він скаже що я йому набридла. Я не знаю. Не знаю що й думати. Просто це все дуже важко. 
Якби ж у мене була сестра чи брат... Я б ділилася з ними секретами, гралася. Але в сім'ї я єдина дитина. Але завжди хотіла брата. Так, саме старшого брата, який захищав би мене від усього світу. Або молодшого, аби ми гралися і ділилися секретами. Але знову ж таки, я одна. Хоча, не одна. У мене є плюшевий ведмедик, якого мені подарували батьки на Різдво. Я його назвала "Барсик". Здається тільки він мене розуміє. Батьки зайняті своїми справами завжди не заважали на мене. А єдиною розрадою для мене була моя велика колекція іграшок. Я гралася, уявляла своє кафе. Готувала та приносила замовлення. 
Щось я розклеїлась. Мені закортіло вийти на вулицю. Надворі вже ніч. Батьки сплять. Я тихенько спустилася. Двері відкрила і вийшла. Холодне пповітря вдарило мені в лице. Я сіла на мою улюблену гойдалку і сиділа поки не захотіла спати. Я знову зайшла в будинок. Тихенько закрила двері. Піднялася на другий поверх. Знайшла кімнату. На моєму телефоні висвітилось повідомлення від Марка. 
«Привіт, ти як? » - не довго думаючи, я написала швидку відповідь. 
«Привіт. Добре. А ти? » - мені дійсно було краще, морально краще. 
«Я теж нормально. Слухай Вік, перше побачення. Куди хотіла б сходити? » - глухий кут. Я не знала що відповісти. Кіно? -Ні. Кафе, ресторани? -не вражає. Можливо парк розваг або каток. 
«Але я думала це ти вирішиш. Пропоную парк розваг або каток. » - я написала це після 5-хвилинного тайм-ауту. 
«Тоді це буде для тебе сюрприз. Дату побачення скоро скину» - люблю сюрпризи. 
«Добре:) » - я не знала що ще написати. 
Подумавши що запитати я написала:
«Звідки в тебе машина? » - мені було дуже не зручно це питати, але цікавість брала гору. 
«Хмм.. Тобто ти вирішила мене розпитати про все? Гаразд. Батьки подарували на день народження. Тепер моє питання. Які у тебе стосунки з Дімою? » – щось ми плавно підійшли до гри типу "20 питань" чи що. 
«Хороші стосунки. » - я вирішила трохи схитрувати. 
«Я не це мав на увазі» - Марку явно не сподобалась відповідь. 
«А ти не уточнював» - знову схитрила я. 
«Гаразд. Твоє питання» - що ж спитати? Про колишні стосунки? Ні, це треба питати при зустрічі. 
«Хто твої батьки? » - я вирішила піти наступом. Ну а що? В 18 років є машина, яку купили батьки. 
«Хороше запитання. Я відповім. Мій батько біснесмен, як і твій, а мама - модельєр» - цікаві професії. Тепер зрозуміло звідки така машина. Я ніколи не оцінювала людей по речам. Але тут мені захотілося спитати, за що мені досі ніяково. 
«Твоє питання, Марк» 
«Скільки хлопців у тебе було? » - о ні. Цю тему я ніколи не згадувала. У мене не було хлопців. Мені і без них було добре. Інколи звісно мені писали в інстаграмі що я подобаюсь і так далі, але я всім відмовляла. Не хотіла відносин. 
«Мені здається, пора спати. Надобраніч. » - я не хотіла відповідати, тому вирішила йти спати. Вже як ніяк ніч. 
«З'їхала з теми. Ну добре. Надобраніч, сонечко :)» - що? Сонечко? Це він мене так назвав? Так, видихай Віко. Ну звісно було мені приємно від того, що він мене так назвав. Мене ще ніхто так не називав. 
«:) » - я у відповідь просто написала смайлик і все. 
Я таак хотіла спати, що очі злипалися. Мені довелося встати з ліжка, аби знайти зарядку до телефону. Поставивши телефон на зарядку, я лягла спати. 
Прокинувшись, я одразу побігла до вікна. Чудовий вид. Сонечко. Тепло. Вихідний. Все як потрібно. Переодягнувшись, я перевірила нові повідомлення. Одне від Кіри, і два від Марка. Спершу я звісно прочитала від Кіри:
«Вибач, сьогодні не зможу гуляти, батьки нарешті помирилися і я їду з ними на ферму» – я була дуууже рада за неї. Нарешті її батьки помирилися. 
«Відпочивайте. Я дуже рада за тебе!))) » - у відповідь написала я. 
Далі 2 повідомлення від Марка. 
«Доброго ранку. Прокинулась сонце? » - перше повідомлення. 
«Сьогодні о 13:00 заїду по тебе. Перше побачення, не забула? Відмови не приймаються» – друге повідомлення. Ну що ж. Добре. Я ж пообіцяла. Батьки підуть о 12:00. В них робота. А я зможу спокійно піти на побачення. 
«Чекаю))) ». – написала у відповідь я. 
Я відклала телефон і спустилась на сніданок. На годиннику 09:06. Батьків на кухні немає. Я пішла до них в спальню. Вона знаходиться на першому поверсі. Я тихенько зазирнула. Вони лежать в обіймах і щось обговорюють. 
–Доброго ранку мамочко. Доброго ранку таточко. - радісно сказала я. 

–Доброго донечко. – першим відірвався тато. 

–Доброго, Віко. – мамині слова. Завжди зверталася до мене на ім'я. 

Мама почала вставати. 

–Лежіть, лежіть. Я зараз все приготую. І покличу  вас на сніданок. - мама вдячності глянула на мене. Я у відповідь посміхнулася їй і тихенько закрила двері. 

Відкривши холодильник, я побачила велику кількість овочів і фруктів. Я вирішила зробити вівсянку з фруктами і овочевий салат. Хист до готування їжі у мене був завжди. Я готувала їжу, коли мама була зайнята. Отже я взяла молоко вівсянку і засипала все в кастрюлю. Не забула посолодити. Поки готувала ввімкнула на телевізорі пісню "Diamonds". Так, у нас є телевізор на кухні, і так я готую під музику. Я почала нарізати овочі на салат. Помідори, огірки, капуста. Трохи солі і олії. Готово. Не забуваю помішувати вівсянку. Мию фрукти, ягоди і також нарізаю. Манго, полуниця і малина. Тим часом вівсянка готова. Насипавши в три тарілки я прикрасила все ягідами і фруктами та полила джемом.