Розділ 6

Субота. Прокинувшись, я помітила що Кіра не спить. Вона знову зависла в інстаграм. Виглядала вона добре. І не скажеш, що вчора, вона пережила жахіття. Батьків не було. Мабуть вже на роботі. Так, саме по суботам вони теж працюють. Ми спустились до санвузлу. Поки Кіра приймала душ, я пішла перевдяглась. Кірині речі, я теж взяла. Кіра переодяглась. Ми зробили масочки, запостити сторіз. Начебто все добре, та в душі у кожної залишився неприємний осадок. 
На сніданок я приготувала вівсянку. До вівсянку я порізала фрукти. Серед них персики, виноград та полуниця. І все це польємо джемом.
Весь цей час ми розмовляли на всі теми. Встигли й обговорити школу. Але вчорашнє не згадували. Я зрозуміла, що тему ми закрили назавжди. Кіра вже збиралась додому. Яне хотіла щоб вона йшла. Я б сама не хотіла туди йти. Але я розумію її. Вона не хотіла набридати. Попрощавшись я знову наче з'явилась в звичному житті. Сьогодні було сонечко. Було б дивно, якщо я сиділа б дома. Я написала Кірі смс. 
"Не хочеш прогулятися в парк, або в Лаванду? "
Вже через 2 хвилини, я прочитала відповідь. 
"Так давай через 10 хвилин, в Лаванду? "
Ну що ж, в Лаванду так в Лаванду. 
"Домовились"
Я почала збиратись. Я одягла коротке чорне плаття. Волосся злегка підкрутила. Взула чорні балетки. І завершила образ сережками-кільцями. 
Вже через хвилину я чекала на Кіру біля її воріт. 
–Привіт! - сказала Кіра
–Привіт. Чудово виглядаєш. - зробила комплімент Кірі. Вона одягла чорні штани вільного покриву та рожеву блузу.
–Дякую.Ти теж. Ходімо? - сказала Кіра. 
–Ходімо.
Вже через 30 хвилин ми були біля Лаванди.  Довелося йти коротким шляхом. Небо хмарилось, але по прогнозу дощу не буде. - Ми замовили собі 2 хот-дога і 2 молочних коктейля. 
–Кіро, у мене скоро день народження. Я не знаю що одягти, і як святкувати. - я вирішила попросити у Кіри допомогу. 
–Ну, місце проведення, ми організуємо. Але це для тебе сюрприз. А от на тему сукні. - Кіра зробила задумлений вигляд. –Підемо на шопінг. Заодно і я собі щось підберу. 
Мені ця ідея сподобалась. Давно я не була на шопінгу. Завжди замовляла в інтернет магазинах, але зараз уже запізно. Та й з Кірою ми зможемо провести більше часу, і відпочинемо. 
Проговоривши більше двух годин, ми вирішили йти додому. Але як на зло почався дощ. 
Ми забігли назад у кафе. Не мокнути ж нам. 
–Віко, що будемо робити? Мене батьки забрати не зможуть. - ми хотіли додому. 
Чекати поки мине дощ, не можемо. Він може і до вечора йти. Йти додому під дощем? –Йти 30 хвилин короткою дорогою без асфальту, ми доберемося мінімум за 50 хвилин. Теж не підходить. Може зателефонувати татові? –Спробую.
–Кіро, я зателефоную татові, але нічого не обіцяю. - Кіра схвально кивнула. 
Йшли довгі гудки. Я вже думала, що тато не прийме виклик, однак вже через секунду я почула його голос:
"Доню вибач, у мене нарада, я не можу балакати. Бувай. " – І все? Ну капець, я навіть й слова не сказала, а вже бувай. 
–Кіро, тато сказав що у нього нарада і відключився.
–Блін. Дзвони до друзів. 
—Добре.– я почала шукати номера друзів. Із друзів у мене Саша, Кіра ну і номер Марка. Остання надія на Сашу. Дощ тим часом став сильнішим. 
Знову гудки. Саша прийняв виклик швидше. 
"Слухаю мала"
"Саша, ми в Лаванді, почався дощ, зможеш нас забрати? "
"Ти з Кірою? "
"Так з Кірою. То що, зможеш? "
"Вибач, я не можу, я у батьків"
"Добре, дякую"
Я завершила виклик. Саша у батьків. Він давно живе сам. Його батьки живуть у Вінницькій області. Вони переїхали до часного будинку. 
Я коротко пепеповіла ситуацію Кірі. 
–Дзвони Марку. - я трохи повагавшись, та все ж натиснула  на виклик. 
Йшли гудки. 
І тут... 
"Алло... "