Розділ 3

Прокинувшись, я почала збиратися в школу. Швиденько одягла коротку чорну юбку і рожеву блузку. На голові зробила пучок і спустилися снідати. 
-Що у нас на сніданок? 
-Омлет або гранола. Що будеш?
-Давай омлет. -Ну не любила я гранолу,що ж поробиш. Хвала Богу мама приготувала ще й омлет. 
Швидко поївши,я піднялась на другий поверх за телефоном і портфелем. 
Увімкнувши телефон я побачила пропущені дзвінки від Кіри та Саші.

 Ну і звісно смс від Кіри:
"Доброго ранку. Вибач у школу не піду, погано себе почуваю. Удачі у школі" - якщо сказати що я була спантеличена, нічого не сказати. Вчора все ж було добре. Ну може з'їла щось не те. Добре зайду після уроків. 
-Доню спускайся.-Тато кликав
-Вже біжу. -накинувши портфель на плечі побігла я. Всю дорогу я сумувала за Кірою. Так як друзів у мене особливо в класі не було, були тільки знайомі, я вирішила що буду просто сидіти і залипати в телефоні. Ну а що? Так буває. 
Машина зупинилася, подякувавши татові, я побігла в школу. До уроку залишалося 10 хвилин. Олена Сергіївна, наш класний керівник, покликала нас. 
-Отже діти. Завтра в класі з'явиться новенький. Не ображати і прийняти його у нашу сім'ю. 
Всі були спантеличені.
Чому? Тому що, спочатку Кіра а потім цей новенький. Ну добре. Мені було дуже цікаво який він. Сильний чи слабак? А може він заучка? Або боксер? Відповідь дізнаюсь завтра. 
За цими роздумами, всі уроки закінчилися. 
Їсти хотілось страшенно. Тому що я зробила? Ну звісно що побігла у Лаванду. Зробивши замовлення, я помітила що у залі сидить Саша зі своєю компанією. Я хотіла сісти подалі від них, але Саша мене помітив, та покликав до себе.
Мені нічого не залишилося як підійти. 
-Привіт! -Привітно сказала я. 
-Ну привіт красунечка. -Саша як завжди в своєму репертуарі.-Сідай з нами. 
Я сіла. За столом було четверо. Я зніяковіла. 
-Ну що давайте знайомитися? -сказав сіроокий хлопець. Ну він дуже навіть нічого. Але не мій типаж. 
-Так давайте. Я - Віка. 
-Мирослав. -Сіроокий блондин. 
-Марк. Приємно познайомитись. -Кароокий брюнет.
-Приємно. -Ми ще балакали, я вже все з'їла, аж раптом. 
-Віка. Приходь на вечірку. Буде класно. 
Я не знала чи потрібно йти. Я взагалі спочатку не зрозуміла що це за вечірка. Не розуміла де буде проходити, та чи відпустять мене батьки. Але вирішила що так. Ну чому втрачати такий шанс? 
-А можна мені 2 запрошення? Хочу взяти для подруги. 
-Так звісно. -сказав Мирослав і простягнув 2 запрошення. 
-Дякую. Мені вже потрібно йти. -розумію це було не ввічливо з моєї сторони, але я дуже втомилася і хотіла додому. 
-Добре до зустрічі. -Сказали Марк і Мирослав. 
-Я проведу. -я не відмовилася.. Люблю Дімку, коли він не набридає зі своїм коханням. Хоча. Він мускулистий, русявий, темноокий. Він классний,але ми ж друзі правда? Хоча я його представляю над собою. Ммм. Досить. Ні Віко. 
-Ми прийшли. -Сказав Діма. 
-І справді. Дякую що провів.
-Завжди будь ласка. 
Щось дома Нікого не було, тому я вирішила запросити його на чай. 
-Зайдеш на чай? -я запросила його на чай. 
-Так, звісно. 
Ми зайшли до будинку. Я пішла ставити чайник. 
-В тебе завжди в домі так чисто? -Запитав Діма. 
-Не завжди, але так. 

-А є в тебе щось по міцніше випити? - нічого страшного не побачила в цьому. Чому? Бо Діма вчиться на медика. Ну а медикам якщо іноді не бахнуть, хромосоми переплітаються. Та це я шуткую. Але натяк його зрозуміла і вже через хвилину була з бокалами і вином. 
Я хоч і рідко вживала, та вживала. 
-Наливай.-Сказала я. 
Ми випили. І тоді я зрозуміла що це за помилка була. Я була досі в короткій юбці та в блузкі,з розтібнутими гудзиками. Ну а Діма п'яний. Як і я. Батьків не було. 
Діма наближався до мене. 
-Віко... 
-Ні Дімо. Зараз батьки прийдуть. 
-Ні, вони в гостях у нас з ночівкою. Я домовився що нагляну за тобою. 
-Якщо ти про Секс, то нічого не буде. Ти мені лише друг, прошу не ускладнюй нічого. 

-Віко ти мені з дитинства подобаєшся. 

Я вагалася. Я зовсім не така. Але випили ми достатньо щоб не вагатися. Поки я хотіла щось заперечити, Діма відніс мене до спальні і почав роздягатися. А він і справді сексі. Ой ні Віко!
Дурний розум. 
-Не треба Дімо!
-Треба Віко. Давно треба. Резинка є. Давай. 
Він почав мене роздягати
Не знаю що мене в ньому вабило чи його нахабство чи бездоганна зовнішність. 
Але в той момент мною пересмикнуло. 
Діма вже надягав резинку. Мені стало страшно. 
-Ні досить. 
-Ні це тобі Віко досить. Ламаєшся вічно.-Він замкнув мою кімнату. 
По очах у мене покотилися сльози. Це Діму не зупинило. 
-Не плач.
- Забирайся. -сказала я. 
Ніколи б не подумала що Діма на таке здатен. Але я розуміла, він під дією алкоголя. 
Тут я взяла справу у свої руки. 
Хутко одяглась, і вибігла з кімнати. Побігла за водою. Я облила нею Діму і він наче прийшов до тями. 
-Що я накоїв. Тепер ти мене зненавидиш.- сказав Діма, а я відчула в його Голосі нотки розпачу. 
-Я все розумію. Я зможу тебе пробачити, тільки якщо ти пообіцяєш, що такого більше не буде. 
-Обіцяю. 
-Ну от і добре. Лягай спати. 
Як не дивно, Діма ліг спати. 
Я ще досі в шоці, але добре що нічого не сталося. 
Я вирішила забути цю ситуацію, як страшний сон. 
Я теж пішла спати, але в спальню батьків, бо в моїй спить Діма. Я довго думала. Дуже довго. 

Я його пробачила не через те, що він був п'яний або через те що нічого не було. Я пробачила його бо він міг друг. Друг дитинства. Я не зможу викинути його зі свого життя. Надто він мені дорогий. З цими роздумами я заснула.