Розділ 2

Ледве добігши до школи, ми за бігли у клас. На щастя, вчителя ще не було. Ми швиденько роздяглися і сіли за парту. Першим уроком була зарубіжна література. Уляна Вікторівна спізнювалася, як не дивно. 
-Як думаєш на скільки цього разу запізниться?-пошепки спитала Кіра. 
-Та як звичайно хвилин 10 не більше. -також пошепки відповіла я.

Поки Уляни Вікторівни не було, кожен займався своїми справами. Я гортала стрічку новин в інстаграмі, ну а Кіра. Стоп. Що це Кіра робить? 
-Кіро,що ти робиш? -запитала я. 
-Та так, нічого. -Трохи повагавшись відповіла вона. 
Я нічого не відповіла. Це її життя. Ну і звісно вона не повинна мені все казати, але вона щось приховує. Я це бачу. Вона завжди зависає у якійсь групі Viber, в якій доречі, мене немає. Ну і добре. Нащо воно потрібно. 
Від роздумів мене перервав голос Кіри. 
-Віко, ходімо на слідуючий урок? 
-Там ходімо. 
Трохи подумаешь я запитала
-Дивно справді?Улянка хоч і запізнюється постійно, та завжди приходить, але сьогодні чомусь уроку не було.
-Та яка різниця, не було та й не було. Менше запари.
Таким чином пройшли всі уроки. Після уроків ми пішли з Кірою в кафе "Лаванда". 
Це кафе мені звісно запало в душу. Чому спитаєте? Та я обожнюю все що пов'язане з лавандою. 
В кафе був суперський інтер'єр. Панорамні вікна, м'які кресла, чисті столи та гарний вибір меню. 
-Агов подруго?Чому зависла? -Кіра запитально подивилася на мене. -Що вибереш?
Без вагань обрала трав'яний чай і шоколадний маффін, в той час як Кіра взяла апельсиновий сік і хот-дог. 
-Кіро, це ж на завтра задавали проект по біології. Ти яку тему обирала?- вирішила порушити тему я. 
-Не пам'ятаю. Я взагалі забила. В інтернеті з Вікіпедії сьогодні щось нашкребу і здам. -ну вона така. Що поробиш. За це я її і люблю. 
-Ооо,ясно. Ти ще й не робила проект? -Смішно обурилась я. Звісно я знала що вона не робила проект. Такі як вона все відкладають на потім. Ну а що? Ми з нею знайомі лише 2 тижні, а відчуття як 2 роки. Доречі, Кіра тільки-но перейшла до нашого класу. Їй не подобалась колишня школа. Ну і звісно у мене появилася шкільна подруга. До цього її не було. Були лише знайомі. 
Тут раптом я помітила Сашу,який заходив в кафе. Я йому почала махати, він звичайно помітив мене і показав жестом почекати. 
-Хто там? -Необертаючись запитала Кіра. 
-Саша. 
-О, значить буде весело. -В її очах помітила маленький вогник.
Через 3 хвилини підійшов Саша. 
-Ну що як справи малеча? -Жартома запитав Саша. 
-Сам ти малеча. -По-дитячому обурилась я. 
Ми всі дружно розсміялися. 
Нам в компанії Саши було добре, але вже скоро ми всі збиралися додому. За Кірою заїхала мама. Ну а ми з Сашком поплентались. Звісно ми жили в різних районах, але він мене довів до мого дому. 
--Ну що. Побачимось. Доречі. На днюху запрошений? -Зовсім забула. 22 травня у мене день народження. Сьогодні 4 травня. 
-Ну звісно! 
-Тоді до зв'язку. 
-Так. До зв'язку. 
Ми попрощалися і я одразу забігла додому. Нічого цікавого не було. Я привіталась з батьками. Зробила уроки. Повечеряла і лягла спати. День був насичений. Завтра рано вставати. 1...
2....
3.... 
Доброго ранку!) 
 

Дякую всім хто читає мою книгу!)

Сподіваюсь, вам подобається. Напишіть свої враження в коментарях. Чекаю).