Розділ 1

З того моменту пройшло вже 7 років. З Сашком ми спілкуємось і досі, хоча якщо чесно сказати, він мене почав трохи бісити. 
Зовсім нещодавно ми переїхали в інший будинок. Тобто ми залишилися в тому ж місті, але тепер я живу в іншому районі. Наш будинок невеликий, але дуже затишний. Є окремий сад, та вид на шоссе. В цілому мені сподобався дім, але я все одно ще не звикла до нього. Сподіваюся, що незабаром звикну. 
Звістку про переїзд я сприйняла нормально. Не бачу причин кіпішувати. Ну і якщо подумати, все змінюється, ну не торчать ж на одному місці все життя? Звісно було трішки жаль прощатися з нашою квартирою, але це вже в минулому. Зараз є зараз. Доречі, Сашко обіцяв приїжджати до мене, адже від мого колишнього місця проживання до теперішнього їхати на маршрутці приблизно 15 хвилин. Навіть незважаючи на переїзд ми не розлучаємося. Що ж сказати. Друзі дитинства. Вчора ми класно провели час з ним, я його познайомила зі своєю подругою Кірою. З Кірою ми познайомилися випадково. Але історію нашого знайомства розповім потім. Важливіше те, що Кіра ясно що небайдужа до Саши, це вже точно видно, але він чомусь не звертає на неї увагу. Сподіваюсь це мине, адже я хотіла б бачити Сашу і Кіру разом. Але не буду загадувати. Школу я вирішила не змінювати. Тато сказав, що підвозитиме мене до школи. За що я йому дууууже вдячна. Звісно, моя сім'я не олігархи. Багатств не маємо, але. Будинок та машину вони купили через те, що багато працювали. Все дитинство я майже їх не бачила. Завжди на роботі. Проте я була з бабусею Уляною. Люблю її. Вона мене виховала, за що їй велике дякую. Що ж все наступне розповім про себе потім, а поки я побігла до Кіри. Вона мабуть зачекалася. 
-Привіт. Вибач за спізнення.-захекавшись я перепросила.
-Привіт. Нічого, але треба поспішити.-сьогодні ми йдемо пішки. Гарна погода чому б не прогулятися правда? Жартую. Насправді тато сьогодні поїхав на роботу раніше і не зміг нас підвести. 
-Тоді ходімо. 
-Угу.