Глава 2

Наступного дня Марійка прокинулася від звуку дощу, який монотонно стукав по підвіконню. За вікном було похмуро, небо затягнули важкі сірі хмари, а будинки навпроти здавалися розмитими крізь тонку водяну завісу. Вона ще кілька хвилин лежала, прислухаючись до знайомих звуків міста, перш ніж змусила себе підвестися й відчинити вікно, впускаючи до кімнати прохолодне повітря.

Учорашній вечір залишив по собі приємне відчуття, хоча Марійка не могла б пояснити, чим саме її зацікавив незнайомець із фотоапаратом. Можливо, тим, що він не намагався справити враження, не розпитував про особисте й не перетворював кожну репліку на привід продемонструвати власну дотепність. А можливо, їй просто сподобалося зустріти людину, яка дивилася на звичайні речі трохи інакше.

Утім, довго розмірковувати про випадкове знайомство вона не збиралася. У неї вистачало власних справ, а незнайомець, навіть якщо його звали Адамом і він умів помічати красу у вечірньому світлі, залишався лише чоловіком, із яким вона випадково розговорилася на лавандовому полі.

Марійка заварила каву, увімкнула тиху музику й підійшла до мольберта. Учорашня картина досі чекала на завершення, але тепер, при холодному ранковому освітленні, вона бачила в ній зовсім інше. Золотаві відтінки, які ввечері здавалися природними, тепер надто різко вирізнялися на тлі фіолетового, а стежка, що мала вести погляд углиб полотна, губилася серед дрібних мазків.

Вона спробувала виправити один фрагмент, потім другий, але невдовзі відклала пензель.

— Не сьогодні, — вирішила Марійка, накриваючи палітру.

Їй потрібна була перерва, і вона знала, де її знайти.

У центрі Львова працювала невелика художня галерея, в якій кілька днів тому відкрилася виставка сучасного живопису. Марійка давно хотіла туди потрапити, проте постійно відкладала візит, знаходячи переконливіші причини залишитися вдома. Тепер, коли дощ трохи вщух, вона вирішила нарешті вибратися з квартири.

Збираючись, Марійка поклала до сумки блокнот і олівці, одягнула темне пальто та взяла парасолю. Вона не планувала затримуватися надовго, лише хотіла подивитися на роботи інших художників, відволіктися від власного полотна й, можливо, знайти ідею, яка допоможе завершити картину.

Про Адама вона згадала лише тоді, коли вже спускалася сходами.

Йому, мабуть, теж сподобалася б ця виставка.

Думка була цілком природною, адже вони обоє займалися мистецтвом, проте Марійка відразу відкинула її. Вона навіть не знала, чи цікавився він живописом настільки, щоб відвідувати галереї, а телефонного номера в неї не було. Та й не кожне приємне знайомство потребувало негайного продовження.

Вийшовши на вулицю, вона розкрила парасолю й попрямувала до зупинки.

День обіцяв бути звичайним, і Марійка не бачила жодних причин очікувати від нього чогось іншого.