Лавандові сни

А пам'ятаєш ...

 

А пам’ятаєш, як сяяли зорі,

Як тихо шептали нічні небеса?

Як мрії літали у вільному просторі,

І вірили ми у дива без кінця…

Як світ огортав нас теплом і надією,

Як серце співало у тиші ночей,

І кожна хвилина була нам подією,

Мов казка, що створена тільки для нас і очей…

Хоч час пролітає, мов вітер у полі,

Та в пам’яті світиться той ясний слід —

Ті зорі, що сяяли в темному морі,

І наш незабутній, чарівний той світ…

І вітер тихенько торкався волосся,

Ніс у долонях він ніжність і сни,

І серце від щастя так легко сміялось,

У світлі чарівної, теплої весни…

Десь там, у далекому сяйві сузір’їв,

Ховались бажання, мов ніжний секрет,

І ми їх ловили у мріях довір’їв,

Сплітаючи з казки свій власний сюжет…

А пам’ятаєш, як стрічали світанки?

Як сонце торкалось задумливих мрій,

Як небо малювало рожеві світанки,

І світ відкривався нам ніжно новий…

Як роси блищали на травах прозорих,

І день народжував світло й тепло,

А в серці луною звучало у хорах —

Що щастя тихенько до нас підійшло…

А пам’ятаєш, як сяяли роси?

Й ми бігли босоніж по тихій землі,

Були яскраві зоряні ночі,

Малюючи пензликом яскраві нам сни…

І ніжний світанок торкався долоні,

І світ розквітав у прозорій імлі,

Ми щастя шукали у кожному тоні,

У кожній краплині ранковій землі…

І час не владний над тими миттями,

Що серце сховало у світлій журбі,

Бо навіть роки між нами й шляхами —

Не зітруть ті зорі, що сяють в тобі !




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше