Розділ 8. «Ціна зради»

— Я питаю ще раз, Кетрін, — голос Арсена лунав холодно й важко, наче грім перед бурею. — Що ти тут робила? Чому підслуховувала нашу розмову?

Кетрін стояла бліда, губи тремтіли, але слів не знаходила. Поліна дивилася на неї широко розкритими очима, не вірячи, що подруга здатна на таке.

— Я… я просто… — почала Кетрін, але зупинилася. У її погляді світилася і ревність, і страх, і щось темне, що Поліна ніколи не бачила раніше.

— Ти переступила межу, — різко сказав Арсен. — У моєму домі не буде зради й підлості. З цього моменту ти більше не працюєш тут.

— Але… пане Арсене!.. — вигукнула вона, ступивши крок уперед.

— Ні, — перебив він. — У тебе не було права командувати моєю донькою, кричати на неї й тим більше нишпорити за моєю спиною. Збирай речі.

Поліна стояла остовпівши, відчуваючи, як серце стискається. Перед її очима руйнувалася дружба, у яку вона вірила.

Кетрін на мить зустріла її погляд — у тому погляді було стільки болю й злості, що Поліна відчула холод по спині.

— Ти ще пожалкуєш, Поліно, — прошепотіла вона майже беззвучно, і вийшла, грюкнувши дверима.

Тиша, яка залишилася після цього, була нестерпною.

Поліна сиділа у своїй кімнаті біля вікна. Ніч здавалась довшою за всі попередні. В голові не виходили слова Кетрін — «Ти ще пожалкуєш…».

На столі стояла маленька ваза з гілочкою лаванди й кількома листочками м’яти — подарунок мами, щоб «очистити думки». Аромат розливався кімнатою, заспокоював, але водночас і нагадував про те, що серце Поліни тепер було роздвоєне, як ці дві трави.

Лаванда — ніжність, спогади про Олексія, його щиру усмішку й теплі слова.
М’ята — свіжа, гостра, немов подих Андрія, його несподівані запрошення й відверті погляди.

Вона стиснула пальцями край підвіконня й подумала:
«А якщо моя історія справді про лаванду й м’яту? Про те, як у мені борються спокій і пристрасть? І що буде, коли одна переможе іншу?..»

Поліна не знала відповіді. Але відчувала: після сьогоднішнього дня ніщо вже не буде колишнім.