Весна наступного року принесла зі собою нові початки і теплі проміні сонця. Настя стояла на порозі рідної хати, дивлячись на знайоме лавандове поле, що цього разу здавалося ще більш яскравим і живим.
Вона усвідомлювала: зміни — не завжди гучні або різкі. Іноді вони тихі, немов подих вітру, що ніжно торкається обличчя. І саме такі зміни найглибші — коли серце відкривається назустріч новим мріям, а душа знаходить спокій.
У кишені лежав її блокнот із записами і думками, які тепер стали частиною її самого життя. А поруч — маленька баночка лимонаду, символ простоти і тепла, яке вона тепер завжди носила з собою.
Настя знала, що попереду ще багато шляхів і викликів, але тепер вона була готова йти вперед — зі сміливістю, вірою і любов’ю до себе.
Лаванда тихо колихалася на вітрі, і це було ніби шепіт самого літа, що залишилось у її серці назавжди.