Розділ 20

Настя сіла за стіл у своїй кімнаті, відкрила блокнот і довго дивилася на чисту сторінку. Серце було легким, але водночас наповненим глибиною.

Вона взяла ручку і написала:

"Можна почати нове життя. Навіть у тому самому місті. Але з іншим серцем."

Це було її рішення — не через когось, не заради когось, а через себе.

Вона відчула, що іноді справжня сила — це не втеча від труднощів, а здатність залишитись і прийняти те, що є.

Настя знала: літо подарувало їй більше, ніж спогади і мрії. Воно допомогло знайти її власний стан душі.

Вона подивилася у вікно, де поволі спадала ніч, а лавандове поле спочивало під місячним світлом.

Світ був великий і невідомий, але вона була готова йти вперед — з відкритим серцем і новою надією.

Настя закрила блокнот і відклала ручку. Вона відчула дивний спокій, ніби всі сумніви і тривоги нарешті знайшли свій порядок у серці. Цього літа вона навчилася слухати себе — не плани інших, не очікування світу, а саме себе.

Вона вийшла на ґанок бабусиної хати. Ніч була тихою, і тільки легкий вітер ніжно грав лавандовими кущами. У повітрі витавав той знайомий аромат, який тепер став символом її внутрішньої сили.

Настя глибоко вдихнула й усміхнулася. Її очі світилися рішучістю.

Вона знала: куди б не завела її дорога — вона вже не боялася. Бо справжнє життя починається тоді, коли ти приймаєш себе.

Поруч на лавці стояла баночка лимонаду — та сама, з якою почалася ця історія. Вона підняла її, ковтнула холодного напою і подумала:

"Це літо назавжди залишиться в моєму серці."

З такими думками Настя повернулася всередину — до нового життя, що чекало її за порогом.