Розділ 19

Ранок був тихим, наповненим ароматом лаванди і співом птахів. Настя стояла біля вікна, коли раптом задзвонив телефон.

— Добрий день, це офіс компанії «Авангард». Ми хочемо запропонувати вам роботу — престижну позицію, про яку ви мріяли. Це великий крок у вашій кар’єрі, і ми сподіваємось на вашу згоду.

Настя слухала, а в голові вирували думки. Вона уявляла собі це велике місто, офісні вогні, шум і плани, які колись здавалися їй такими важливими.

Та зараз, вдихаючи запах лаванди, вона відчувала щось інше — спокій, простоту, тепло цього літа.

— Дякую за пропозицію, — відповіла вона тихо. — Мені потрібно подумати.

Поклавши слухавку, Настя відчула, як її серце б’ється в двох напрямках.

Вечоріло. Вони сиділи з Артемом на лавці під грушею, де пахло стиглими плодами і свіжим лимонадом, що стояв поруч.

Він мовчки дивився на неї, в його очах було питання — без тиску, без вимог.

Настя взяла баночку лимонаду, вдихнула запах і прошепотіла:

— Я на перехресті. Можливо, це літо — мій справжній шлях.

Артем лише посміхнувся і обійняв її.

— Ти вибираєш, — сказав він. — І я буду поруч, куди б ти не пішла.Настя відчула, що тепер вона готова слухати своє серце — і жити так, як хочеться саме їй.

Настя сиділа на лавці, тримаючи в руках баночку лимонаду, і дивилася, як сонце повільно ховається за обрій. Лаванда ніжно колихалась у вечірньому вітрі, наповнюючи повітря знайомим ароматом спокою.

В думках вона поверталась до розмови з офісом — блискучих вітрин, важливих зустрічей і графіку, який знову міг зжерти весь час і енергію. Але чи хотіла вона цього зараз? Чи не більше прагнула зберегти цей момент, цю простоту, цю справжність?

Артем сидів поруч, мовчки підтримуючи. Його очі світилися ніжністю і розумінням. Він не казав ні слова — лише тримав її руку, мовчазним мовчанням кажучи: “Я тут, як би ти не обрала.”

Настя глибоко вдихнула й повільно видихнула, відчуваючи, як відповідь народжується десь із глибин.

— Я не знаю, куди веде ця дорога, — прошепотіла вона. — Але хочу йти по ній так, щоб не втратити себе.

Артем посміхнувся і притягнув її ближче.

— Тоді ми будемо йти разом.

Вони сиділи під грушею, насолоджуючись тишею і запахом літа, і в цю мить все здавалося можливим.

Настя знала: її вибір — це не просто рішення, це початок нової історії.