Розділ 17

Настя відкрила стару шафу у бабусиній кімнаті й помітила запилений фотоальбом. Серце застукало швидше — так багато спогадів було збережено на цих сторінках.

Вона розгорнула альбом і побачила знайоме фото: вона й Артем, босоніж, посеред лавандового поля, сміються, схилившись один до одного. Сонце золотило їхні обличчя, а їхня молодість світилася на знімку.

У цей момент бабуся тихо підсунулась із чашкою липового чаю.

— Життя не завжди треба розуміти, — сказала вона ніжно, — іноді його треба просто жити.

Настя взяла чашку, вдихнула аромат і відчула, як слова бабусі проникають у саме серце.

— Можливо, — подумала вона, — іноді варто просто дозволити собі бути тут і зараз, не намагаючись контролювати все.

Вони разом дивилися на фото, і в повітрі зависло тепло, яке несе в собі пам’ять і надію.

Настя довго сиділа, тримаючи в руках фотоальбом, ніби в ньому був цілий світ, що водночас був її минулим і майбутнім. Вона повільно провела пальцем по знімках — кожен кадр розповідав свою історію.

Згадалася та безтурботна прогулянка з Артемом, коли вони бігли босоніж лавандовим полем. Тоді світ здавався простим і ясним, а щастя — доторкальним.

Бабуся, помітивши задумливий вираз Насті, тихо сіла поруч.

— Коли ми молоді, — сказала вона, — ми шукаємо відповіді на всі запитання. Але іноді саме прийняття того, що не все можна пояснити, відкриває серце для справжнього щастя.

Настя кивнула, відчуваючи, що саме це їй зараз потрібно — відпустити страхи й сумніви.

Вона обережно закрила альбом і подивилася у вікно, де лавандове поле ніжно колихалося на вітрі.

— Дякую тобі, бабусю, — прошепотіла вона. — За те, що навчаєш мене жити.

— Ти вже вмієш це робити, — усміхнулася бабуся. — Просто іноді треба пригадувати.

Настя відчула, як у її серці з’являється новий спокій і рішучість.

Вона знала: попереду ще багато шляхів і виборів, але тепер їй не страшні ні тіні минулого, ні невідоме майбутнє.