Лаванда і лимонад
Розділ 5
Настя вийшла з машини, поправляючи сонцезахисні окуляри, і зупинилась. Перед нею — не просто поле. Це було море, фіолетове, ніжне, як спогад про перше кохання. Лаванда хиталась у вітрі, ніби махала їй у відповідь.
Артем вийшов позаду, тримаючи в руках плед і кошик для пікніка. Він усміхнувся:
— Здається, тобі подобається.
Настя лише кивнула. В горлі стояв клубок. У повітрі пахло літнім медом, лавандою, і чимось невловимо рідним.
— Я мріяла про це, — прошепотіла вона. — Але думала, що колись, з кимось… не з тобою.
— А тепер? — Артем зупинився зовсім близько. Їх розділяла тільки тінь від гілки.
— Тепер я не хочу, щоб це був хтось інший.
Вони сіли на плед, і час сповільнився. Вона читала йому вірші зі свого блокнота. Він дивився на неї, ніби слухав не слова, а саму душу.
Коли сонце схилилось до горизонту, Артем витяг коробочку з лавандовим бантом. Не каблучка — просто підвіска у вигляді квітки лаванди.
— Це на згадку, — сказав він. — Щоб навіть коли все зміниться — ти пам’ятала. Ми були. І це було справжнє.
Настя взяла підвіску й довго мовчала. Потім приділялася до нього й сказала лише:
— Я не забуду.
Поле шелест тіло навколо них, не питаючи про майбутнє. Просто було тут. Як і їхнє літо — у фіолетових відтінках.
#937 в Молодіжна проза
#315 в Підліткова проза
Відредаговано: 20.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
