Ластівка...

Безнадійність...

I

1985рік. ЯАССР. Центральна вулиця поселення, по обидві сторони якої двоповерхові, дерев’яні будинки в яких проживає населення заробітчан з різних куточків величного «савецкага саюза» : росіяни, білоруси, молдавани…Приіскове містечко по околицях якого із золотої жили Якутії витягуються дари якутських надр землі – золото.

Широка, сіра вулиця. Проїжджаюча машина робить свіжий слід на багнюці. З під коліс грязюка летить в різні сторони і падає на ледве помітний тротуар по якому бігають діти. Сонечко підсушує грунт, проте дівчатка які граються на тротуарі, біля лавки, обуті у гумові чобітки. Ось, посідали під двоповерховою будівлею, навпроти якої районна лікарня. Одноповерхова будівля: довга – довга з нескінченними вікнами, на підвіконнях яких, там у середині, плетуться зелені листочки вазонів. І тільки ці вазони наближають до думки, поглянувши на вікна, що вже прийшло літо. Що - це червень.

  • Анжела! Смотри, несут! (рос.)

Дівчинка у червоній шапочці з бісером гукнула ту, що підтягала колготки, які сповзли з худесеньких ніжок. Анжела озирнулася.

Гарно вив’язаний светрик, блакитного кольору, підкреслював сіро – блакитні оченята – таки великі, ніби очі персидського кота. Біле волосся вибилося з під шапочки, вив’язаної в тон светрика. Мала підтягла колготи і підвелася, озирнулася. Оченята десятирічної Анжели випромінювали не аби – яку зацікавленість, поглянути у той бік де почулося :

- Смотри! (рос.)

Дівчинка ніби вагалася поглянути у той бік…Її оченята, ніби у вповільненій зйомці, не помічаючи нічого навколо, судорожно і точно, зупинилися на білому конверті із немовлям. В оченятах десятирічної худесенької дівчинки заступила «пелена». Вона кліпнула війками в яких забриніли дитячі сльозинки…Її вираз обличчя, погляд, носик, щічки, губки…Було помітно, як вона «ковтнула ком» у горлі.

Високій, худорлявий чоловік, переходячи вулицю ніс в руках білий конверт з немовлям, перев‘язаний червоною стрічкою. По заду нього підбігали дві жіночки : 30 та 50 років. Cтарша робила впевнені, ніби важкі, кроки. Молодша, підбігаючи та підтримуючи куточок одіяльця малюкового конвертика, намагалася поглянути на маля…

В пам’яті маленької Анжели промайнув спогад…

(Вчителька запитала другокласників, хто і як провів літні канікули. Діти по черзі вставали та розповідали…Анжела під час розповідей однокласників пригадала святкування свого дев’ятирічча. Згадався відпочинок на Чорному морі, авто подорож по Криму. Ялтинський гірський серпантин, як страшно було їхати з татом і мамою в авто і як тату довелося весь час викручувати кермо, щоб авто не злетіло в кювет, де по узбіччям то – там, то – там лежав брухт металолому після авто – аварій.

Викинуті на берег маленькі дельфіни, які тато з іншими чоловіками вкидали назад в море.

Але, коли дійшла черга розповісти про свої літні враження до Анжели, вона піднялася і несміливо оголосила: (рос.).
А мне мама, летом, сестричку или братика родит!

  • Конечно! Прекрасно! – (рос.) сухо підтримала таку розповідь вчителька, яка у цьому враженні не знайшла нічого цікавого. Торкнувшись рукою плеча учениці, посадила її на місце.)

І ось худорлявий чоловік з білим конвертом все ближче і ближче наближується в блакитних оченятах Анжелки. А в пам’яті знов спливає картинка недавньої давнини…

(Мама в положенні з температурою ковтає пігулки лежачи в ліжку. Анжелка несе склянку води, щоб мама запила.)

Дівча, стоячи тупає в багнюці вирішило стати на сухіше місце на тротуарі, щоб таки добре вдивитися у конверт, якій вже так близько. А носик Анжели знову нахмурився, бо дитячі цупкі спогади налітали, як огидні мухи…
 

(Мама з кругленьким животиком (на 8 місяці вагітності) відвертаючись від чоловіка, що на неї замахнувся аби вдарити, натикається з усією силою животом на кут батареї.

Плач, сльози, сварка…)

Від переживання дівча смикає, затиснувши в кулачку, край кофтинки. Ось – ось пальці зроблять в одежі дірку. Хвилювання, бентеження...

 

Тільки останній приходить з надією, що незабаром, щось зміниться, зміниться на краще, не на «одиноке» дитинство, а на щось «повне», забарвлене чимось довершеним.

(- Анжелочка!

Поруч, у променях нічничка, сівши навколішки її будить тато.

  • У тебя родилась сестричка! (рос.)
  • Анжелка вмить прокинулася від сну. З рук повипадали олівці, листки з якими мала заснула, очікуючи на тата.
  • Не братик? Девочка? Сестричка… посмішка, сльозинки з дитячих сентиментальних оченят.)
  • Худорлявий чоловік з конвертом в руках і жіночки, які підбігали за ним, зрівнялися з Анжелою, яка вже хвилину стояла нерухомо і таки продерла від переживань дірку у кофті.

 

Маленька кімната. Два дивани по боках, по середині під стіною стіл. На одному з диванів лежить білий конвертик в якому сопе манюсінький носочок. Анжела сіла поруч, підігнувши під себе колінця. Немов затамувавши подих та боячись дихнути на немовля, вона тихесенько – тихесенько нахилилася над носиком і ледь відчутно торкнулася його своїм.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше