Ласточка... "4" Магомєд, Анжель і Роза.Чечня

5:40

6 серпня.

 Монотонне пищання мобільного телефону із незрозумілим рингтоном. Анжела встала з ліжка, не вимкнувши свій мобільний поруч, але нахабний звук, що продовжував лунати, починав дратувати. У кімнаті в дверях з'явився чоловік з телефоном у руках і простягнув щойно надійшовше на мобільний смс: 

"Солнишко, з днем народження!!! Бажаю тобі щастя, багато-багато грошей, посмішок, поцілунків і ніжності. Ти заслуговуєш бути щасливою! Ти найкраща людина, найтепліша і найсердечніша!" (рос.мова.. Північний Кавказ, Інгушетія - 2010 рік). 

- Вийшла заміж за свого Магомеда?.. Ти навіть нормальною віруючою дружиною не стала, а зібралася за ісламіста заміж. - на останніх словах чоловік підвищив тон і різко охрип у лютій злості, не знаючи, як проявити свою дику ревність і ненависть до дружини. - Не сміши мене... - Анжела спокійно забрала з руки чоловіка мобільний і прочитала смс від Магомеда, посміхнувшись. Посмішка була недовгою, від поштовху в плече Анжела впала на ліжко до сплячого сина, натиснувши йому на ніжку. Перелякана дитина заридала і жалісливим стогоном просила маму взяти її на руки. Чоловік в істеричному припадку почав зривати зі стіни дипломи і почесні грамоти, розбиваючи все на друзки. Скло осколками і шматки розбитих дерев'яних рамочок розсипалися по кімнаті. Піднімаючи з підлоги аркуші паперу, які випадали, він нервово розривав і топтав ногами. 

- Виходиш заміж? За свого Магомеда? - Істерика чоловіка закінчилася так само блискавично, як і почалася. Рукою він скинув зі столу швейну машинку, яка з брязкотом полетіла на підлогу. Анжела мовчки сиділа на ліжку, підібгавши під себе ноги і притискаючи синочка, який не міг заспокоїтися і ридав переляканим плачем, чіпляючись кулачками і шукаючи захисту у мами від розлюченого батька.

 - Все? - тихо і спокійно запитала Анжела Віталія, коли той зупинився, шукаючи поглядом, що ще в кімнаті можна було розтрощити. Не знайшовши, вийшов з кімнати, голосно грюкнувши дверима, з яких посипалося дробине скло. Перелякані донечки збилися в купу і сиділи тихо, чекаючи закінчення ранкового переполоху. 

- Давай! Біжи! Куди цього разу? У петлю, на кладовище, на дерево, куди? - просто розриваючим криком кричала дружина вслід чоловікові. - Дятел! Тряпка! Тряпка, яка не вміє взяти себе в руки! Тряпка, у якої винні всі і все навколо! Руки сина Данила обвили шию мами так міцно, як ніколи руки люблячого чоловіка не обвивали цю ніжну шию. У сльозах разом з мамою син заглядав в її очі в надії, що мама перестане заливатися сльозами від його міцних обіймів. Ці маленькі, але вже такі міцні і надійні ручки сина, вони шалено заспокоювали і діяли просто магнетично на матір.

 - Я подаю на розлучення! - влетів у психічному стані чоловік. - Ти нікому не будеш потрібна з дітьми, подивися на себе в дзеркало, заглянь у свою брудну душу, яка нічого не варта вже в цьому житті. Мені така дружина даром не потрібна!

 - Придурок! Придурок, що ні на є! Подавай! Мені дешевше буде! Ти ж у нас роботодавець без каси і ділок без штанів, куплених не за своє бабло! Подавач чортів!

 Чоловік-істеричка вийшов, грюкнувши дверима. На підлозі лежала скинута на підлогу швейна машинка і шматки подертого паперу, скло валялося по всій кімнаті. Маленький Даня сидів і тихо дивився на маму, скрививши губки, які тремтіли від переляку, страху. З очей котилися сльози. Анжела обійняла сина і поклала в подушку, витираючи сльози під носиком, цілуючи в лобик і носик. 

- Ти моє золотко, кошенятко моє. У нас все буде добре. Мама сильна, мама впорається. Мама НЕ ганчірка! Мама відповідальна! - Сльози відчаю потекли струмком.

 - Анжела? У чому справа? - На порозі в кімнату стояли мама і дочки. Надюшка, Танюшка і Соломійка, крихітка на рік старша за Даника.

 - Мам... Все добре. Ми розлучаємося. Це крапка. Це точка неповернення. Я маю гідність і самоповагу не жити з чоловіком, який підняв руку, щоб підвищити свою самооцінку. Підняти руку на мене! На жінку, яка народила цьому козлу чотирьох прекрасних дітей. 

- Анжела, що ти говориш. Що за маячня. Мене чоловік все життя б'є і ми прожили скільки років! - мати була обурена і в повному здивуванні. - Тебе ж на мороз північний не викинув чоловік! Ну, вдарив, буває. 

- Афігеть щастя! На мороз не викинув! Рівень прямо! Порада досвідченої матері! - Анжела встала з ліжка і витерла рушником обличчя від сліз.

 - Не хами мені, ви ще в моїй хаті живете, а не у себе! мама нагадала виходячи в іншу кімнату,оминаючи онучок Надюшку і Танічку. Надюшку стояла почервоніла від дитячої злості,в Танюшка прокоментувала

 - я б з таким мужом тож розвелась.

 - і яка ти мАть християнка, чому ти можеш навчити дочок?! Філістімлянка необрізана,правильно Петрович (свекор) тебе називає. - чоловік Віталій пішов слідом за тещею на подвір'я кидаючи дружині цю фразу,нагадуючи,що вона ніколи не стане "істинною християнкою" 

-Я вашим протестанством ситА по горло! - вигукнула в слід чоловіку зведена вже до краю дружина.

-Я б тебе і до причастя вже не допустив би! - догавкнув чоловік

-Сита по горло вашим причастям! Лицеміри в хусточках! Анжела сіла і обійняла синочка Даніка. Ніжні рученята сина,такі лагідні і теплесеньки... Запах його волосся та сліз які спадали ніби горний кришталь з вершини гори. Тахікардія почала спадати.

-Мам, я чую як твоє севце (серце) біжить. - оченята Данила дивилися на саму просто в глиб її души, дивилися розширеними зіницями так,ніби це два птахи,які воліють огорнути в обійми свою ріднесеньку,найдорожчу мамочку у всьому світі.

-Котеняточко моє... - Анжела намагалась не плакати і ця сила волі,аби не заплакати перетворювалася у внутрішній стержень самоопановування.

Терпіння, яке роками копилося у незрозумілу копілку витримки,починало тріскати,як кришталева ваза,яку з усієї сили поставили на мармурову столешню. Анжела навіть не намагалася опановувати вибух своїх емоцій.

Просто, осточортіло: замовчувати там,де хотілося заїхати по харі, стискати рота там, де хотілося відкрити рота та висловитись Татковою, зрозумілою мовою мату, бігти за розпсихованим чоловіком, після кожної сварки, кидаючи діток малюток... Хотілося послати туди, куди він і пішов, але ж ні... Бігла за ним, кинувши діток бабусі Мані в руки і бігла, бігла, бігла, щораз, як сварились, аби примиритись, визнавала свою вину ніби лише вона була винна у всіх його невдачах. Бігла, аби він вкотре не наклав на себе руки. Страх суїциду чоловіка просто опановував весь її тендітний мозок до мозгу кісток.