Ласточка... "4" Магомєд, Анжель і Роза.Чечня

5:40

6 серпня.

 Монотонне пищання мобільного телефону із незрозумілим рингтоном. Анжела встала з ліжка, не вимкнувши свій мобільний поруч, але нахабний звук, що продовжував лунати, починав дратувати. У кімнаті в дверях з'явився чоловік з телефоном у руках і простягнув щойно надійшовше на мобільний смс: 

"Солнишко, з днем народження!!! Бажаю тобі щастя, багато-багато грошей, посмішок, поцілунків і ніжності. Ти заслуговуєш бути щасливою! Ти найкраща людина, найтепліша і найсердечніша!" (рос.мова.. Північний Кавказ, Інгушетія - 2010 рік). 

- Вийшла заміж за свого Магомеда?.. Ти навіть нормальною віруючою дружиною не стала, а зібралася за ісламіста заміж. - на останніх словах чоловік підвищив тон і різко охрип у лютій злості, не знаючи, як проявити свою дику ревність і ненависть до дружини. - Не сміши мене... - Анжела спокійно забрала з руки чоловіка мобільний і прочитала смс від Магомеда, посміхнувшись. Посмішка була недовгою, від поштовху в плече Анжела впала на ліжко до сплячого сина, натиснувши йому на ніжку. Перелякана дитина заридала і жалісливим стогоном просила маму взяти її на руки. Чоловік в істеричному припадку почав зривати зі стіни дипломи і почесні грамоти, розбиваючи все на друзки. Скло осколками і шматки розбитих дерев'яних рамочок розсипалися по кімнаті. Піднімаючи з підлоги аркуші паперу, які випадали, він нервово розривав і топтав ногами. 

- Виходиш заміж? За свого Магомеда? - Істерика чоловіка закінчилася так само блискавично, як і почалася. Рукою він скинув зі столу швейну машинку, яка з брязкотом полетіла на підлогу. Анжела мовчки сиділа на ліжку, підібгавши під себе ноги і притискаючи синочка, який не міг заспокоїтися і ридав переляканим плачем, чіпляючись кулачками і шукаючи захисту у мами від розлюченого батька.

 - Все? - тихо і спокійно запитала Анжела Віталія, коли той зупинився, шукаючи поглядом, що ще в кімнаті можна було розтрощити. Не знайшовши, вийшов з кімнати, голосно грюкнувши дверима, з яких посипалося дробине скло. Перелякані донечки збилися в купу і сиділи тихо, чекаючи закінчення ранкового переполоху. 

- Давай! Біжи! Куди цього разу? У петлю, на кладовище, на дерево, куди? - просто розриваючим криком кричала дружина вслід чоловікові. - Дятел! Тряпка! Тряпка, яка не вміє взяти себе в руки! Тряпка, у якої винні всі і все навколо! Руки сина Данила обвили шию мами так міцно, як ніколи руки люблячого чоловіка не обвивали цю ніжну шию. У сльозах разом з мамою син заглядав в її очі в надії, що мама перестане заливатися сльозами від його міцних обіймів. Ці маленькі, але вже такі міцні і надійні ручки сина, вони шалено заспокоювали і діяли просто магнетично на матір.

 - Я подаю на розлучення! - влетів у психічному стані чоловік. - Ти нікому не будеш потрібна з дітьми, подивися на себе в дзеркало, заглянь у свою брудну душу, яка нічого не варта вже в цьому житті. Мені така дружина даром не потрібна!

 - Придурок! Придурок, що ні на є! Подавай! Мені дешевше буде! Ти ж у нас роботодавець без каси і ділок без штанів, куплених не за своє бабло! Подавач чортів!

 Чоловік-істеричка вийшов, грюкнувши дверима. На підлозі лежала скинута на підлогу швейна машинка і шматки подертого паперу, скло валялося по всій кімнаті. Маленький Даня сидів і тихо дивився на маму, скрививши губки, які тремтіли від переляку, страху. З очей котилися сльози. Анжела обійняла сина і поклала в подушку, витираючи сльози під носиком, цілуючи в лобик і носик. 

- Ти моє золотко, кошенятко моє. У нас все буде добре. Мама сильна, мама впорається. Мама НЕ ганчірка! Мама відповідальна! - Сльози відчаю потекли струмком.

 - Анжела? У чому справа? - На порозі в кімнату стояли мама і дочки. Надюшка, Танюшка і Соломійка, крихітка на рік старша за Даника.

 - Мам... Все добре. Ми розлучаємося. Це крапка. Це точка неповернення. Я маю гідність і самоповагу не жити з чоловіком, який підняв руку, щоб підвищити свою самооцінку. Підняти руку на мене! На жінку, яка народила цьому козлу чотирьох прекрасних дітей. 

- Анжела, що ти говориш. Що за маячня. Мене чоловік все життя б'є і ми прожили скільки років! - мати була обурена і в повному здивуванні. - Тебе ж на мороз північний не викинув чоловік! Ну, вдарив, буває. 

- Афігеть щастя! На мороз не викинув! Рівень прямо! Порада досвідченої матері! - Анжела встала з ліжка і витерла рушником обличчя від сліз.

 - Не хами мені, ви ще в моїй хаті живете, а не у себе! мама нагадала виходячи в іншу кімнату,оминаючи онучок Надюшку і Танічку. Надюшку стояла почервоніла від дитячої злості,в Танюшка прокоментувала

 - я б з таким мужом тож розвелась.

 - і яка ти мАть християнка, чому ти можеш навчити дочок?! Філістімлянка необрізана,правильно Петрович (свекор) тебе називає. - чоловік Віталій пішов слідом за тещею на подвір'я кидаючи дружині цю фразу,нагадуючи,що вона ніколи не стане "істинною християнкою" 

-Я вашим протестанством ситА по горло! - вигукнула в слід чоловіку зведена вже до краю дружина.

-Я б тебе і до причастя вже не допустив би! - догавкнув чоловік

-Сита по горло вашим причастям! Лицеміри в хусточках! Анжела сіла і обійняла синочка Даніка. Ніжні рученята сина,такі лагідні і теплесеньки... Запах його волосся та сліз які спадали ніби горний кришталь з вершини гори. Тахікардія почала спадати.

-Мам, я чую як твоє севце (серце) біжить. - оченята Данила дивилися на саму просто в глиб її души, дивилися розширеними зіницями так,ніби це два птахи,які воліють огорнути в обійми свою ріднесеньку,найдорожчу мамочку у всьому світі.

-Котеняточко моє... - Анжела намагалась не плакати і ця сила волі,аби не заплакати перетворювалася у внутрішній стержень самообладання.