РОЗДІЛ 8. Молодший бунтівник

Якщо біль від холодності Оксани колотимуть серце Марії пекучою тишею, то молодший син, Тарас, став для неї справжньою відкритою раною.

Наймолодше пташеня, яке когдась ледь не забрала хвороба, Марія несвідомо оберігала понад усе. Після від’їзду Назара та заміжжя Оксани вся материнська ласка й турбота дісталися Тарасу. Вона намагалася дати йому те, чого були позбавлені старші: купувала кращий одяг, закривала очі на його пустощі та прагнула, аби він не знав важкої фізичної праці.

Проте надмірна опіка зіграла злим жартом. Тарас виріс красивим, але розбалуваним і легковажним юнаком. Навчатися він не хотів, працювати на землі чи шукати чесну роботу вважав «соромом для сучасного хлопця». Йому хотілося всього й одразу: красивого життя, дорогих речей та легкої наживи.

Усе почалося з того, що Тарас зв'язався з сумнівною компанією старших хлопців із сусіднього містечка. Вони цілими днями вешталися по барах, крутили якісь нечесні оборудки й шукали «легких грошей».

Одного листопадового вечора Марія чекала сина додому. На годиннику була вже друга година ночі, коли гримнули вхідні двері. На порозі з’явився Тарас — п'яний, з розірваним коміром сорочки та синяком під оком.

— Тарасику! Боже мій, що з тобою?! — сплеснула руками Марія, кидаючись до сина з рушником. — Де ти був? Хто це тебе так?

Тарас грубо відштовхнув її руку й пройшов до кімнати, важко впавши на диван.

— Облиш мене, мамо! Нічого страшного, з хлопцями посперечалися, — буркнув він, відвертаючись до стіни.

— Тарасе, схаменися! — крізь сльози вигукнула Марія, стаючи перед ним. — Людоньки в селі вже відкрито кажуть, що ти граєш у карти на гроші, що зв'язався з злодіями! Я ж ночами не спала, я останні копійки віддавала, аби ти виріс людиною! Назар он працює днями й ночами у столиці, а ти що робиш?!

Ці слова про Назара спалахнули в душах Тараса справжнім вибухом гніву. Він різко підхопився з дивана, його очі налилися лютістю.

— Назар! Завжди Назар! — закричав він, переходячи на крик. — Ідеальний син! А я для тебе хто?! Ледар і невдаха?! Та я не збираюся все життя копирсатися в цьому гної за копійки, як ти!

— Тарасе, синку, та хіба ж я про це?.. Я ж про твоє майбутнє печуся! — заплакала Марія, простягаючи до нього тремтячі руки.

— Не треба про мене пектися! — відрізав Тарас, витираючи кров з розбитої губи. — Я не просив тебе жертвувати собою! Ти сама себе закрила в цій глушині й перетворила хату на тюрму! Я жити хочу, зрозумій ти це нарешті!

Він схопив свою куртку й, гримнувши дверима так, що з зі стелі сипонулася штукатурка, вибіг у холодну ніч.

Марія опустилася на стілець. Дім знову занурився в тишу, але ця тиша була отруйною. Кожне слово молодшого сина вдарило її в найуразливіше місце. Чи справді вона припустилася помилки? Чи дала забагато волі тому, кого так сильно боялася втратити в дитинстві?

За кілька днів Тарас повернувся додому лише для того, щоб забрати свої документи й речі. Він заявив, що їде з друзями за кордон — «на розборки та заробітки», і шукати його не треба.

Марія стояла біля хвіртки, дивилася, як постать її наймолодшого сина зникає за поворотом дороги, і відчувала, як знову ламається щось у її виснаженій душі. Друге пташеня вилетіло з гнізда, лишивши за собою лише біль та гіркоту.