Дідусю Дарвін,
чому люди різко дурнішають, коли справа доходить
до виживання і самозбереження?
-Ні, я теж буду. Не треба так дивитися, моя Надіє. Сьогодні мені треба зняти стрес. Крапля цього бальзаму мені не зашкодить. Сьогодні мені чогось холодно і нервово. Дуже важкі замовники. Я з ними сивію від напруги.
-Ти забагато працюєш. Пропускаєш все через себе.
-Така вже в мене манера. Не можу писати з холодною головою. Та й виходить з такої мазанини щось нікому не потрібне і нецікаве. От побачиш, це буде новий поворот. Гидка краса, що заворожує і страхає.
-Я вже перестрашена, милий. В тебе такий рішучий вигляд. Ти ніби одинокий воїн перед зграєю ворогів.
-Надіє, ніхто так мене не розуміє. Що б робив, де б я був зараз, якби ми не зустрілися.
-Ми не могли не зустрітися. Я фаталістка, ти ж знаєш. І ще ти вмієш до мене підлеститися, як ніхто. Тому одну крапельку можна. Тільки сьогодні. На честь гостей.
-В нас тут є дивовижний напій. Ми його дома вже давно розпробували. Немає нічого кращого для релаксу, ще й пахне чудово.
-Настю, ти ж знаєш, як я люблю таке. Почнімо з чаю, для настрою. Бо мені теж потрібна розрада. Не хочу виїжджати, не хочу з вами розлучатися. Славко, синку, може ви з Настею все ж повернетесь з нами?
-Поки що точно ні, ма. Може згодом. Та й Щеплення це ще треба пройти. Не сумуй, нам теж без тебе сумно.
Ну ще трохи часу є. Треба наговоритись і набачитись на пів року вперед. Я би вже й поселилася в вашій пущі посеред міста. І нікуди не їхала.
-Надіє ти ж розумієш...
-Звісно що розумію. А ти теж зрозумій. Це ж мій Київ. Мене тут кожен камінь укриє від біди. Кожен. Зі мною ту тне станеться нічого поганого. Все погане ставалося, коли я їхала звідси.
-Яка ще біда, Надіє. Ти знову розстроїлась. Все добре.
-Правда-правда. Це погода з природою. В нас дома теж зараз якось нервово, тітка Віра каже, що це весна. Видала мені від тривоги вітамінок. Хочете? Вони солодкі, мов цукерки, і мені легше стало, правда.
-Давай, сестра поганого не порадить. Скільки там того цукру. не біда.
-Вона казала, якщо чаєм запивати, то ефект краще.
-Ма, Настю, я себе наче в клініці знову відчув. Давайте вже ваші вітамінки і не будемо про сумне і хвороби. Давайте нам пан Ковальський розкаже про свої молоді роки і Францію тих часів. Ніяких чаїв не треба буде, вся туга щезне вмить. От я вам наллю трохи бальзаму, ми тут всядемося питимемо чай із печивом, слухатимемо про Францію і студентські виступи, потім стемніє. Ми засвітимо свічки, як вдома раніше. Добре я придумав?
-Вацек, чи буде молодій панні цікаво то слухати? Це все старовина, припала пилом. Зараз студенти зубрять і отримують грошовиту фахову освіту. Що їм ті наші виступи за свободу.
-Мені дуже цікаво, повірте на слово. Потім побачите, як я слухаю.Ще маму мою сюди треба. Вона б вас не відпустила, поки б ви все-все не пригадали і не розповіли.
-Ваша мати пише книжки, я чув про неї, не вмію читати кирилицю на жаль. Але Моїй тещі подобається. Ваше здоров'я, печиво теж дуже смачне.
-І ваше. Мама почала вигадувати історії після того, як я відмовилася спати. В дітей таке буває - нічні страхи і тривоги. І мама вигадала мені захисника-дракона, його пригоди і його принцесу.
-Знову ці дзвінки. Просив же не турбувати, поки ми тут. Пробачте, я відповім.
-Слухаю. Як це? Так, і бальзам. Зрозумів, зараз відчиню ворота. Швидку ?
-Щось трапилося, сину? На тобі лиця...
-Слухайте і робіть, що кажу, зразу ж. Я не здурів. Це розпорядження лікаря Віри. Всі зараз же взяли по ложці цукру і проковтнули. І потім - знову. Більше нічого не пити і не їсти. Вона зараз буде. В чаї виявлено якийсь токсин, він повільніше всмоктується, коли ви їсте цукор.
-Ой мама моя, де ж той цукор. Може в нас і нема його. Лікар не рекомендує.
-Варення, щось солодке.
-Ось, в мене вітамінки - це солодке, беріть усі.
-Я піду відчиню ворота. Вони зараз під'їдуть вже. Лікар знає, що далі.
-Пане ковальський, Візьміть ще оце.
-Дякую вам. Я вже взяв від вас чай. З тим токсином. Не переймайтесь. Займіться собою. Мені щось недобре, Надіє.
-Ось, тримай - я знайшла конфітюр. Віра приїде, і все буде добре.
-Я не хочу солодкого, люба. Лікар мені велів не їсти нічого з рафінованим цукром, це погано для підшлункової залози...
-Віра добрий лікар. Ти ж бачиш, там щось трапилося в них. З'їж ще трохи.
-Ну тільки трохи. Я тобі казав - ця дівчина дивна і неприємна. Ти бачиш. вона нас отруїла.
-Вона ненавмисне, вона теж пила цей чай. Не капризуй.
-Тобто я вас отруїла? Як висмієте таке про мене думати? Коли так, я теж не їстиму солодке.
-Настю, що з тобою. Будь ласка, роби, як лікарка наказала. Ну буває ж всяке. Пратія простроченої сировини попала в той збір чи ще щось. Їм певно повідомив виробник, ти наче мала дитина. Образилася на старого...
-Я старий? Ще скажи - старий маразматик! Вона це зробила, щоб ти швидше отримав від мене спадщину по заповіту. Вона... я тобі казав....
-Тихше. Заспокойтеся всі. Робіть те. що сказала Віра. Славко. біжи відчиняти ворота, бо вони не зможуть заїхати. Всі їдять конфітюр, я сказала. Яцеку, Яцеку. ти мене чуєш?
***
-Так, що тут у нас? Хто пив бальзам, всі?
-Ні, тільки Яцек і Настя.
- Ну молодці. Кладіть його швидше, Настя на черзі. Зараз поставимо крапельницю. Вона частково виведе ту гидоту. Він же їв цукор?
-Зовсім мало. Він відмовився.
-От же ж старий дурень ви, Яцек. Добре, що ми встигли. Лежіть тихо. Ніхто вас не труїв. Тепер Настя. Настя, ти чуєш, підійди сюди. Настя?
-Вона не відповідає. Ідіть сюди.
-Пульс недобрий. В мене дефібрилятора нема з собою. Славко! З усієї сили, чуєш - з усієї - бий їїїв область серця.
-Я не буду, ви шо? Я її так вб'ю.
#2701 в Любовні романи
#1310 в Сучасний любовний роман
#291 в Молодіжна проза
Відредаговано: 10.04.2021