-Оксано, мені конче треба почути вашу відповідь на одне питання.
-То говоріть, Сергію.
-Ви письменниця. В вас великий життєвий досвід, і ви знаєте про людей значно більше, ніж ми, посполиті.
-Перепрошую, але це міф, розповсюджений, мабуть, самими письменниками в позаминулому столітті. Щоб посполиті краще розкуповували їх писання.
-Тобто?
-Тобто я про все, що ви перерахували, знаю не більше за вас або не набагато більше. Цінність моя, якщо це цінність звісно, в тому, що я можу це знання описати і осмислити якось нетривіально.
-Оксано, ви мене заплутали. Ви ж бачите - я не належу ні до інтелектуалів, ні взагалі до любителів вигаданих історій.
-Ні, не бачу. Точніше бачу інше, але давайте ми вже перейдемо до того, про що ви хотіли спитати. Бо мені треба написати свої двадцять тисяч знаків на день будь-що. А краще з запасом на всяк випадок.
-Я думав, письменники чекають на натхнення чи щось таке, а коли воно приходить, то спішать все записати, поки це натхнення не покинуло їх.
-По-різному в усіх. В мене так, в когось інакше. Ви ж не про те хотіли спитати.
-Не про те. просто слів не доберу. Зараз. Ось, послухайте. Що зі мною не так? Чому всі, крім мене, відчули щось зловісне в вашому уривку про принцесу? Що зловісного в тому, щоб народитися в заможній сім'ї і мати батьків. які планують щасливе і спокійне життя для своєї дитини?
-Абсолютно нічого, якщо це чиясь біографія. І багато чого. якщо це художній твір, написаний в двадцять першому столітті. Коли всі прочитали стільки казок про казкових принцес або знають біографії справжніх. Це був робочий момент. я завжди так роблю, коли мені треба вирішити дещо про мою роботу. Питаю моїх друзів, що давно знають мою манеру і мене, і приблизно таку ж кількість рандомно вибраних людей. Ви повторили відповідь другої групи практично дослівно. Тобто з вами все так. Я відповіла ваше питання?
-Так, але...
-Сергію, я бачу. що вам важко висловити словами ваші побоювання. Але я знаю людину, яка зрозуміє вас краще і порадить теж краще, ніж я
-Мені б не хотілося вмішувати в це незначне питання ще й нашого шефа. Ви смієтесь? що я знову не так сказав?
- Пробачте. що я сміюсь. Ні. я зовсім не його мала на увазі. І не нашого шановного адвоката. І не одну з наших бабусь. І всі вони свого часу зверталися до цієї людини.
-Тепер ви мене остаточно заплутали. Ще є Віра. Невже все настільки зі мною погано, що треба до лікаря? А всі інші, пробачте на цім слові - сопливі підлітки без усякого життєвого досвіду.
-Про досвід не можу судити. А от про вміння вирішувати психологічні задачки і працювати з конфліктними ситуаціями - точно знаю. Вам треба звернутися до Марії.
-Дддякую, Оксано. Якщо ви радите, то звісно я ... але.
-Я зовсім не маю наміру вас до неї конвоювати і взагалі не наполягаю. Просто ви виглядаєте як людина, якій потрібна порада фахівця. Марія - фахівець. А якщо вам не настільки треба, то і прекрасно, не звертайтесь. Вибачайте, мені вже треба йти.
***
-Маріє, мені порадили до вас звернутися. З особистим питанням. Оксана порадила. В вас є вільна хвилинка?
-Хвилинка в мене є. І якщо на ваше питання можна відповісти за хвилинку, то питайте.
-Що сьогодні за день, всі сміються. Що я неправильно спитав?
-Зачекайте трохи. Персику, диви, що в мене є. Хто в нас хороший хлопчик?
Персик чемно сів перед Марією і подивився на шматок сиру, що вона перед тим їла.
Хто в нас хороший хлопчик?
Персик простяг лапу.
-Хто в нас хороший хлопчик?
Персик ображено гавкнув.
Марія почухала собаку за вухом і віддала йому сир. Повернулася до стажера.
-Який сьогодні день?
- Емм ... П'ятниця?
-Який сьогодні день?
-Дев'ятнадцяте?
-Який сьогодні день?
-.... ???
-Я продовжувала ставити одне й те саме питання, хоча ви зразу дали правильну відповідь, але я ніяк не позначила, що ця відповідь вірна. Тому ви змінили свою відповідь, а потім просто розгубилися, не розуміючи, що я хочу почути. А я ж перед тим показала вам на Персикові те ж саме. Коли істоту не хвалити за правильні відповіді, з нею відбувається те ж саме.
В мене насправді є не хвилинка, а пів години. І ви звернулися до мене зі своїм страхом.
Сергій зібрався заперечити. Який страх. причому тут він?
Марія виставила руку долонею вперед.
-Якщо ви прийшли не з цим, то кажіть, з чим. Але як не будете чемно відмічати мою правильну відповідь, то не варто й починати. Тут як з лікарем. Нікого не хвилює ваша моральність і її відповідність до наявних в суспільстві стандартів. Лікарю треба вилікувати ваш умовний "шанкр", а не виховувати вас.
-Добре. Чому ви вирішили що мені страшно?
Тому що ви зверталися з чимось до нашої письменниці, а вона, з притаманною їй делікатністю і небажанням переходити межу особистого простору, направила вас до мене. І тому, що вас хвилює реакція оточуючих на ваші питання. І моя провокаційна реакція на ваше питання не перша, принаймні за сьогодні. Ви серед нас почуваєте себе невпевнено. хоч для цього нібито немає ніяких причин.
-Нну. можна й так сказати. "Невпевнено"- трохи краще слово, ніж "страшно". Я сильний дорослий чоловік. Мені боятися западло.
-Угу. Ви чекали, що я скажу, ніби западло - неправильне, негарне, неприйнятне слово? І ви мені тоді скажете, що я не знаю життя, а беруся роздавати консультації. Ні. не скажу. Я знаю багато всяких слів і тому, що в мене такий фах, і тому, що тепер немає ніяких фільтрів у суспільстві, щоб відділити один шар спільноти від іншого. Завдяки вірту все доступне, тільки вмій шукати. А в реалі в нас давно все перемішалося. І вантажники висловлюються. наче лорди в парламенті. А олігархи або професори - як вантажники минулого століття чи педагогічно запущені підлітки. І всі це чують.бачать і наслідують у побуті. Було б лицемірством вважати, ніби тільки тому, що я походжу з пристойної за міщанськими мірками сім'ї, в мене присутній якийсь ген особливої пристойності. І він затуляє мені вуха або очі, коли я бачу щось неприйнятне для старосвітських вчительок молодших класів.
#2745 в Любовні романи
#1334 в Сучасний любовний роман
#290 в Молодіжна проза
Відредаговано: 10.04.2021