А ви святкуєте день Св. Патріка?
Чи любите ви цей день так, як люблять його Ром і Слава?
Підлітками ми просто купляли той зелений лимонад - "тархун" (це офіційна версія, ніяких брудних натяків на те, що ми туди доливали тут не потерплять), фарбували зеленкою колготки і шкарпетки, клеїли з ватману циліндри і фарбували їх гуашшю, приїздили на дачу до Ромчиних родаків і там танцювали під "The Rocky Road to Dublin", "Drunken' Sailor" і подібну музичку.
Ото були часи. Нам було так весело, навіть не знаю, від чого б ми всі так веселилися б зараз.
Ну якби ми були вчотирьох, то може б веселилися майже так само.
Але ж тепер нас багато, ми всі такі різні. Тож треба спочатку зробити щось таке типу форми, як у військових або в коледжах. Це завжди об'єднує.
Спочатку майже всі були проти, бо для старших це незвичне свято.
Бабусечок-красотусечок ми переконали тим, що Святий Патрік визнаний святим ще до розділення церков. Тож ніякого блюзнірства не буде.
Натомість можна показати свої кулінарні вміння і таланти не тільки нам усім. а ще й в інсті.
Настя з мамою були зранку в мінорі, але перспектива красивл перевдягти наших тваринок їх захопила. Видно, що дівчатка в дитинстві не награлися в перевдягання ляльок. Ну, тримайся аристократичне мексиканське сімейство Світі, Барбі і мала Карінья. Персика тільки не лякайте, він проста душа, не зрозуміє, якщо ви його в зелений пофарбуєте. Мурчика десь сховався. Але від нас не втечеш. Милий наш Франтик, він любить увагу і звик, що зимою треба одягатися. Не буде протестувати. Напевно.
Добре, що в подруженцій золоті руки, а в сусідки Дарії завалявся відріз плюшу такого вирви очного кольору, що вона не знайшла йому застосунку в минулому житті. Не смійтеся, вона саме так називає своє життя до переїзду.
Тому в мене сьогодні прегарне селфі у маленькій чорній сукні, зеленому циліндрі і смугастих шкарпетках.
І це ще не все - Ром мене фоткає на фоні горщика, що стоїть при вході. В ньому повного жовтих монеток, роль яких переконливо і талановито грають шоколадні цукерки. Охороняють скарб наші чишки в білих гольфах з маминих запасів еластичного бинта та в таких самих, як в мене, капелюхах, тільки крихітних. Персик єдина руда істота серед нас, тому на ньому тільки зелена бандана, аби ніщо не затуляло руду красу. Він почуває себе в ній трохи незручно, але хазяйка сказала, що це красиво, то значить так воно і є.
Білосніжний Мурчик сидить біля каміна. Він вже не намагається стягти з шиї шовкового зеленого метелика, а от циліндр вже десь подів. А що ви хотіли? Коти - такі створіння. що самі вирішують - що їм личить, а що собі заберіть.
Франтик сьогодні в теплих чобітках, на всіх своїх чотирьох лапках. А на чобітках пряжки з щирого фольгового золота. Старенький бульдожка так статечно виступає в цьому взутті, що без сміху не можна дивитися.
Лікар Бо сьогодні найзеленіший в своєму хірургічному комбінезоні, а ще в нього руда борода з бахроми прив'язана до циліндра на милі бантики.
В усіх бабусь знайшлося багато зеленого одягу. Видимо цей колір був колись дуже популярний.
Вони спочатку не хотіли ходити в капелюхах, але як приміряли. то вжене змогли відмовитись.
Наш адвокат - викапаний лепрекон, я з ним селфилася. і Настя, і всі бабусі, і моя мама, а Ксена Мірініель сказала, що фото з ним прикрасить обкладинку одного з її романів. Вона ще не знає, якого, але така картинка не має пропасти.
Ну Ром зі Славком мають повний набір для святкування: і зелені футболки з рекламою ірландського пива, і підтяжки з трилисниками, і руді бороди, і все, що треба, щоб одразу було ясно - святкувати вони люблять, вміють і практикують.
Ксена Мірінієль з Настею якимось дивом навіть у цих смішних циліндрах виглядають елегантно. Ну принцеси - вони всюди принцеси, що на них не вдягни.
Навіть передовик з відчинення заклинених дверей в циліндрі. Дивиться нас на очима по шість копійок.
Певно мамусю мою побачив у картатому зовсім літньому платтячку і зеленому циліндрі набакир, ще й на щоках зелені смуги і нігті зеленим лаком пофарбовані, з золотими наліпками у вигляді монеток і зірочок. То я постаралася, знай наших.
Якби він був знайомий з жабою Ясею, то давно б знав, що ми - городські самашечі плюс один зомбі. І не дивувався б.
І цей самий зомбі, о, він сьогодні такий красень, очей не відвести. А краватка яка, милий мій боже. Знову радився з Ромою, той авторитетно сказав - вузол Трініті, однозначно. Виглядає коштовно, чого там. Та й краватки у Зомбі особливі. Він від життєвої катастрофи врятувався не так давно з одним ноутом і повним зібранням краваток.
Не смійтеся. Бо сердитимусь. Це питання стилю. Я точно так пересуваюся по життю з ноутом і колекцією окулярів на всі випадки життя.
І ще - це наш зомбі. Його не можна кривдити нікому. Він під нашим захистом ще відколи нарвав нам вишень на цвинтарі (про це було в першій історії Роми, а це вже друга).
А очі в Зомбі як блищать, ви б бачили.
Спитаєте чого? А того, що до нас сьогодні завітає Славкова мати - Надія. Вона ж - юнацька Любов до гробу нашого Зомбі, а тепер його дама серця. Але Зомбі не втрачає надії на більше, знаю я його вперту натуру.
Ця історія задовга, щоб її тут розказати, про неї Ромчик написав книгу, а тепер трохи хвилюється, бо книга подана на конкурс. І звісно хочеться, щоб пройшла в фінал.
Ромасик заборонив нам навіть дивитися, що там відбувається. Щоб не впливти на статистику. Бо це, мовляв, неспортивно. Ну скоро дізнаємось, що там як.
Тут до вух доноситься противне шкрябання. То собачий (в хорошому розумінні слова) лікар добрався до мікрофона. Наче мала дитина - ніяк не награється в диктора.
-Ахтунг. Вніманіє. - чується бадьорий голос Бо з радіорубки. Всі запрошуються до святкового столу, який сьогодні являє собою уособлення ірландської кухні з київським акцентом.
#2724 в Любовні романи
#1316 в Сучасний любовний роман
#288 в Молодіжна проза
Відредаговано: 10.04.2021