Практика, брат, практика .

-Тсс. Он він іде. Зараз буде контрольний в голову.

-Доброго... ммм... раночку? - Проказав свіжий, як ніжинський огірок, зразковий співробітник і наш рятівник від страшної техногенної загрози Сергій.

Ненавиджу жайворонків, я вже це казала?

_-Доброго, Сергійку, іди но сюди, тут пиріжки і чай, а ще домашнє копчене сало. Повезло нам, Танько, що нас Богданчик тепер такого не їсть, скажи.

-То тобі повезло. А мені не дуже. Ми з Богдасиком тепер їмо майже одне й те ж. Ніяк не звикну.

-Зате подивіться на себе, бабусечка Танюсечка. Ви ж тепер струнка, як тополя, а пам'ять кращає  з кожним днем. Треба жити не щоби їсти, а їсти, щоби жити.

-Тобі звісно тепер більше дістанеться, Ромко. А мені нащо таке життя, коли пам'ять постійно підказує, яке воно все було смачне, а тепер - тьху, гидота. Парене-варене, ще й не з'їси стіки, щоб наїстися.

-Не журись, Танько. Я тебе ще в зал приведу. Будеш в мене розтяжку робити і  спину тримати.

-НІ, не буде цього, нащо мені старістю такі тортури терпіти?

-Милі мої, нам усім пощастило -  в нас є Сергій. То справді щастя, що він так швидко все полагодив, я й прокинутися не встигла. Бо я б дуже перелякалася, якби не змогла прочинити ні вікна, ні двері. В мене зразу б напад ядухи стався б від страху. Колись їхала в ліфті, а він став між поверхами -  теж якась аварія з електрикою. і кілька годин там пробула одна в темряві, без усякого зв'язку зі світом. С тих пір  мені не можна бути там, де я не зможу відчинити хоч вікно.  

-Радий був стати в нагоді, Даріє. Добре, що вийшов від себе зразу. як згасло світло, а то сиділи б ми досі зачинені. І що всі запасні ключі у куртці. Бо ламати ці замки - важка й невдячна справа. Той, хто будував цю халабуду, мабуть, чекав на багаторічну облогу. Тільки коридори прямуваті, мало гострих кутів, щоб за ними ховатися і відстрілюватися з луків і арбалетів. - якось дуже легко і піднесено підхопив  наш зразковий працівник.

-Добре, що ви, Сергію, такий профі, що завжди виходите зі спальні в повному озброєнні, - дуже ввічливо підхопила  мамуся - думаю, що ви й арбалета не забули, коли йшли назустріч невідомій загрозі.

Трохи життя навчило. Були прецеденти, як то кажуть. Не хотілося б повторювати подвиги Васісуалія Лоханкіна і опинятися перед зачиненими дверима намиленим і в одній ковдрі.

Всі полегшено засміялися і взялися до пиріжків з чаєм, розповідаючи одне одному про пережите, але вже не з жахом, а зі сміхом.

-А скажіть мені, Сергію,ви відразу здогадалися, що відбувається, чи виявили причину пізніше, коли подзвонили , куди там треба дзвонити в таких випадках? - не вгавала мама. 

Практично зразу. Я працював на такому об'єкті, де така ж сама система. Навіть обладнання те ж саме. Хтось не пошкодував грошви на безпеку...

-І в результаті наразився на небезпеку. - з тихим сміхом продовжив Зомбі. - мабуть, треба дуже часто потрапляти в такі умови, щоб так реагувати.

-Хто на шо вчився - пробасив ведмедик Бо. В мене тривожна скринька завжди зібрана, навіть все простерилізовано, що треба для термінової допомоги. Най не знадобиться, але є.

-Точно - підхопив Сергій. як в тому анекдоті про хіпі:

-Як мені дістатися до Оперного театру? - запитав турист у хіпі.
-Практика, брат, практика ...

Всі знову розслаблено посміялись і почали розходитися.

Мама стиснула мою руку, показала очами на братюню і теж пішла. 

Гм... Наш передовик виробництва пішов за нею, а його апартаменти в протилежній стороні. Ще одна жертва мамусиної харизми.  Ну-ну.

Я підійшла до Славка і непомітно смикнула його ха рукав худі, щоб він не біг за Настею, а залишився біля мене.

-Давай братіку тут побудемо, поки вогонь згасне і вигребемо попіл. А  то ще вчадіємо всі  від чадного газу. Нащо тоді нас рятували?

-Як скажеш, я зараз всіх слухаюся, бо інакше буде мені атата, ти ж в курсі.

-Не те щоб точно в курсі, про що ти, а от атата я тобі зараз забезпечу. Ану кажи, що то було під дверима в Зомбі і чого ти п'яний посеред ночі, хоча ввечері був, як скельце?

-Не тисни на мене. Я ще не придумав, як тобі сказати. 

-Чудова новина. Тоді кажи, як є, це найкраще.

-Тоді слухай і не перебивай. Я ж тебе тоді не перебивав.

-Навіть не збиралася. давай вже. Але направляючі питання задаватиму, якщо з'їдеш  з теми.

-Тільки нехай він піде звідси.

-Хто?

-Ромасик твій, он спішить за тобою. Боїться, що я тебе споювати буду чи ще чогось поганого навчу? Друг називається.

-Завидки беруть? А не треба сердити наречену і влаштовувати дикі сцени. Тоді й ти будеш без перешкод піклуватися про Настю. А я нікуди не піду. Малій треба висипатись і нормальне щось їсти, щоб анемії не сталося.

-Ромчику, Я вже ніяк не встигну виспатись, он скоро розвиднятиметься, і мені треба буде їхати  підганяти ремонтників. Бо як вони не встигнуть, то весь наш бізнес-план зійде на пси. А потім я повернуся і посплю, поки ви будете готуватися до святкування дня святого Патріка. Прокинуся аж ввечері, а все готове. І Їстиму чорний кекс. знаєш, скільки в ньому заліза?

-Хитра мала відьма. Ох. і погуляємо завтра. Оно Сергій вже почав, як видно. Все, вже йду. не сиди довго, хоч пару годин сну тобі потрібні. 

-Йди вже. Тобі теж поспати не завадить. набігався, рятівник наш. І  ніхто тобі не подякував.

-Та що там дякувати, цьомки-бомки, мене вже тут нема.

***

--Ти Маріє, не знаєш напевно, що Ковальський пише портрети Яніни і її матері.

-Звідки б мені знати

-Не перебивай. Пише. Мати ж тоді попросила за них, і от дійшла черга.

Ну пише і пише. Хоча то завелика честь, та вже назад не відіграти. Я теж не знав. І сьогодні (чи це  вже вчора), як почало темніти, видно сеанс скінчився, і він мені подзвонив. Ковальський.

В нас загалом добрі відносини, я йому довіряю, хоч ми не те щоб аж  друзі.  Про особисте ніколи не говорили з ним, та й приводу не було.