Роман

Добре поставлений голос Ксени Мірініель звучав то тихше, то гучніше, малюючи в уяві слухачів кожного з її персонажів.

-Ти заслужила покарання за свою легковажність і будеш покарана. Невідворотність покарання за порушення - основа наших писаних і неписаних законів, без  усяких  знижок на вік,  стать і походження порушника. А нанесення шкоди нашим підопічним - одне з найтяжчих порушень.

-Але ж моя вина ще не доведена. І маю надію, що справедливий розгляд всіх обставин покаже відсутність і легковажності, і злого умислу з мого боку. Це було лише намагання зробити краще...

-Не тіш себе ілюзіями, наслідки твоїх легковажних діянь надто великі, щоб можна було розраховувати  на легке або формальне покарання.

-Але ж підопічні не постраждали!

- В цьому немає твоєї заслуги, тільки щасливий збіг обставин перешкодив їх загибелі. Тож ти будеш в кращому випаду  відправлена у вигнання після того, як тебе публічно випорють різками. Кількість ударів дорівнюватиме пунктам обвинувачення плюс кількість підданих небезпеці підопічних.

-Яка ганьба! Як ви можете допустити,  щоб шляхетну дівчину з древнього і поважного роду за намагання дати підопічним більше свободи і можливостей шмагали різками, наче  школяра за крадіжку яблук у сусідському саду?

-Навіщо ці недолугі заперечення? Я не маю ніякго впливу на високий суд і не хочу мати, бо правосуддя не повинно зазнавти тиску під час прийняття рішень. Покарання рікзами - далеко не все, що чекає на ту, хто легковажила долями підопічнх.

--Що може бути принизливіше і тяжче?

-Багато що. Тебе  відішлютьу вигнання,  давши з собою тільки плетену корзину, або дві -  якщо суд виявить занадто сильне співчуття до твоєї молодості і краси. І ти зможеш взяти з собою тільки те, що вміститься в цю плетену з лози корзину, в все інше, що тобі знадобиться для життя , будеш добувти самотужки. Не думай, що зможеш покласти в плетений кошик золото і дорогоцінні камені і безжурно провести місяці або роки вигнання, просто купуючи необхідне!

-Хіба люди, до яких мене за вшими словми відправлять, перестали цікавитися золотом і коштовностями або забули про торгівлю і обмін?

-Звісно ні. Але тебе відправлять не до людей,а просто на їх землі, у таке місце, яке люди оминатимуть стороною ще довгі століття, поки болота самі не висохнуть або люди не навчаться їх осушувати. Там росте тільки невисокий вербовий чагарник і мох. Тобі прийдеться ламати вербове гілля своїми ніжними руками, щоб розпалити вогнище і зігрітися біля нього,  або приготувати грубу непоживну їжу...

Що з дивний поворіт сюжету? Різки, кошики, хмиз з верби? Навіщо йому так жорстоко карати  принцесу? А може то тільки погрози, він хоче її залякати, щоби вона легше на щось згодилася? Напевне щось непристойне, то такий жук, йому від дівчат тільки одне  й треба. 

"Високий, накачаний, кубики, золоте хвилясте волсся" -  повий набір казкового красунчика. Щей й дракон,  що володіє половиною статків цілої імперії. Ненавиджу таких. Вічно руки тягнуть до малої.

І що взагалі  це могло  б означати, чому стільки всього про вербу?

Невже містичним чином те, що ми принесли з лісу, знайшло вихід з підвалу до підсвідомості письменниці? Невже це правда,  що живі рослини можуть ділитися з людьми енергією чи інформацією? Гм, не виключено -  в них теж є вода, як у всьому живому. А пам'ять води неможливо стерти. Треба спитати в Маріїї,  що вона думає про все це.

О,  та вона майже не слухає, дивиться на Бо і Зомбі. Ото ще приекрасні принци.

Мала непогано виглядає, порожевіла у відблисках вогню з каміна. Не так давно тут живе, а вже синій відтінок під очима майже зник, спить краще і без кошмарів - сама вчора призналася. Кожного дня гуляє в лісі, сидить на поваленій сосні і дихає свіжим повітрям, щось пише у своєму щоденнику. Може це лісові рослини поділилися з нею здоров'ям?

Треба й мені спробувати, а то щось поки не видно ніяких результатів від того залізяччя в спортзалі.

Не можна допусити, щоб вона весь час бачила цих накачаних здоровил і порівнювала мене з ними. Звісно вона не може вважати мене ні дорослим, ні привабливим, бо виглядаю на фоні Бо і Славка якимось неповнолітнім дрищем.

Ех і ах, але що загаяно в дитинстві, то так важко повернути. Чому мені дозволяли тількт фотапарат і не дозволяли ходити на спортивні секції як тому Славкові? А тепер що ж, що виросло, то виросло. Метросексуал і хирлявий естет. В мене ноги мабуть тоньші,  ніж в ведмедика Бо руки, і з цього приводу мене огортає сум.

Такій дівчині явно потрібен надійний чоловік і захисник, а не я. Що я можу їй дати, крім смішків і розмов про все і про ніщо? Наш спільний замок збудовано на піску.

Треба збільшити навнтаження в залі. Я змінюся,  змінится і відношення до мене, як до  приятеля з дитсадоччку.

Ще й жерти треба весь час, і зовсім не те,  що нормальні люди їдять, а білок і всякі гейнери. Нелегка це справа, переробити себе, але треба  вже щось міняти.

Бо те, що було раніше, не працює. Середньовічного замку в мене досі нема, а дівчинка підросла і притягує увагу усяких накачаних придурків.

І не сьогодні, так завтра або через місяць вона зустріне  якогось тестостеронового красеня з біцепсами і трицепсами. А буде ж  літо, контраст зі мною очевидний. І потім запросить мене на весілля, щоб подивився на її щастя і порадів за неї.

От сміху буде.

***