Розділ 6

Сара

Холодне нічне повітря огорнуло мене, щойно я вийшла з задушливої зали готелю. Глибоко вдихнувши, я відчула, як морозяна свіжість наповнює легені, витісняючи звідти гнітючу атмосферу вечірки. Нічне місто вирувало життям: вулицями їздили таксі, з яскраво освітлених вітрин крамниць лилося тепле світло, а поодинокі перехожі поспішали по своїх справах.

Я присіла на холодну кам'яну лавку неподалік від входу. Тремтячими пальцями дістала цигарку - погана звичка, яку я давно кинула, але зараз мені було байдуже. Варто було лише заплющити очі, як перед внутрішнім зором поставало його обличчя.

Джейкоб Кінг. Чорт би його забрав! Я ще ніколи не зустрічала настільки зарозумілого і пихатого чоловіка. Його холодні сірі очі, здавалося, пропалювали мене наскрізь. Високий, широкоплечий, у бездоганному смокінгу - він випромінював владу і силу. І зневагу. Особливо зневагу до таких, як я - простих трудяг, які змушені пахати день і ніч, щоб заробити на прожиток.

Я відчула, як усередині закипає лють. Ну добре, я справді була винна в тому, що сталося. Але ж це був нещасний випадок! Невже не можна було просто прийняти мої вибачення? Ні, йому конче треба було принизити мене, розтоптати, змішати з брудом!

— Багатий самозакоханий козел! — процідила я крізь зуби, щосили стискаючи кулаки. На мить мені здалося, що я ладна повернутися і висловити йому все, що думаю про таких от зарозумілих мільярдерів. Але я розуміла - це лише погіршить ситуацію.

Раптом двері готелю відчинилися, і звідти почали виходити гості. Я помітила кілька знайомих облич - бізнесмени, з якими наша фірма співпрацювала, світські левиці у розкішних сукнях, журналісти. Дехто кидав на мене співчутливі погляди, інші ж демонстративно відводили очі. Чудово, тепер я ще й місцева визначна пам'ятка.

— Сара! — почувся знайомий голос. До мене підбігла Ліззі, кутаючись у тонкий шарфик. — Ну слава Богу, ти тут! Я вже хвилювалася.

— Все гаразд, — спробувала усміхнутися я, але вийшло не дуже переконливо.

Ліззі присіла поруч, обійнявши мене за плечі:

— Не переймайся ти так. Ніхто тебе не звинувачує. Ну облила ти того Кінга, з ким не буває?

— З ким не буває? — гірко засміялася я. — Ліз, та він же мене з'їсть і не подавиться! Ти бачила його очі? В них був чистий лід. Він мене ненавидить.

— Та йди ти, — махнула рукою подруга. — Просто любить повипендрюватися. Всі вони такі, ці багатії.

Я хотіла було заперечити, сказати, що Кінг якось відрізняється від решти. В ньому було щось... хижацьке. Небезпечне. Наче велика акула, що вийшла на полювання. І чомусь мені здавалося, що саме я стала його здобиччю.

Але я промовчала. Натомість просто притулилася до Ліззі, вдячна за її підтримку.

Раптом скрипнули шини, і до готелю під'їхав розкішний чорний мерседес. Усі присутні, здавалося, затамували подих. Я теж. Бо знала, хто зараз вийде на вулицю.

І він вийшов. Велична постать у забрудненому вином смокінгу. Навіть після всього, що сталося, він випромінював силу і впевненість. Джейкоб Кінг неквапливо попрямував до машини, навіть не глянувши в мій бік.

Але в останню мить, перш ніж сісти в лімузин, він раптом повернув голову. Наші погляди зустрілися. І в його очах я прочитала чітке послання: це ще не кінець.

Двері автівки зачинилися, і за мить вона розчинилася в нічній темряві. А я все ще сиділа, тремтячи - чи то від холоду, чи від страху. Бо знала: Джейкоб Кінг просто так це не залишить. І що б він не задумав, розплачуватися доведеться мені.