Розділ 5

Сара

Я не могла повірити, що це дійсно сталося. Мені досі здавалося, що я застрягла в якомусь жахливому сні, де весь світ раптом перетворився на божевільню. Але ні, це була реальність. І в цій реальності я щойно облила вином смокінг найвпливовішого бізнесмена країни.

Джейкоб Кінг. Той самий Джейкоб Кінг. Мільярдер, магнат нерухомості, той, чиє ім'я не сходить з перших шпальт ділових видань. І я просто взяла і вихлюпнула на нього келих вина. Боже, як таке могло статися?!

Навколо все ще вирував гомін вечірки. Гості перешіптувалися, кидаючи на мене співчутливі погляди. Хтось намагався делікатно обійти мене, наче я була прокаженою. А я стояла посеред зали, мов стовп, і не могла ворухнутися.

— Саро, ти як? —  почула я стурбований голос Ліззі, своєї колеги.

— Я... я не знаю, — пробурмотіла я, відчуваючи, як тремтять губи.— Здається, моя кар'єра щойно накрилася мідним тазом.

— Та годі тобі! —  Ліззі стиснула мою руку —  ніхто тебе не звільнить. Це був нещасний випадок.

Але я знала, що вона помиляється. Вільям Мартінс, наш директор, підбіг до мене, витираючи спітніле чоло:

— Саро, люба, мені так шкода! Але ти ж розумієш, що ми мусимо якось залагодити цю ситуацію?

Я кивнула, все ще не в змозі вимовити ані слова.

— Кінг вимагає компенсації, — продовжував Вільям тремтячим голосом. — І я боюся, що... що тобі доведеться взяти на себе частину витрат.

— Але ж це була випадковість! — вигукнула Ліззі. — Хіба можна...

— Можна, —  тихо мовила я. — Звісно, можна. Я все відшкодую.

Мартінс полегшено зітхнув і поплескав мене по плечу:

— От і добре, люба. Не хвилюйся, ми щось придумаємо. Твоя робота не постраждає.

Але я знала, що це неправда. Такі люди, як Джейкоб Кінг, не забувають образ. І не пробачають їх. А ще я згадала його крижаний погляд, коли він дивився на мене. В тих очах не було ані краплі жалю чи розуміння. Лише холодна лють і... зацікавленість? Ні, напевно, здалося.

Я відчула, як по спині пробігає морозець. Щось підказувало мені - це ще не кінець. Кінг не залишить мене у спокої. І боюся, що розплата за мою незграбність буде значно більшою, ніж просто грошова компенсація.

— Мені потрібно на свіже повітря, - прошепотіла я і, не чекаючи на відповідь колег, попрямувала до виходу.

Нічне місто зустріло мене прохолодним вітром і гудінням машин. Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. Але перед очима все ще стояло обличчя Кінга - зле, владне, безжальне. І чомусь мені здавалося, що наші шляхи ще перетнуться. І від цієї думки ставало моторошно.