5

Усе змінює захід на пам'ять загиблих. Хороша новина — треба одягнути звичний одяг. Погана — дві протилежні частини його життя будуть в одному місці.

Коли чужі губи вирішать піддатися своїм бажанням і зізнатися у почуттях, як вони виявляться наодинці, він не здивується. Занадто довгі погляди на собі він помітив вже давно, залишалось лише чекати подібного моменту. І як зазвичай і буває, він настав саме у цей день, у цьому місці.

Лейтенант лише міг завести руки назад і чекати свою чергу говорити.

— У мене вже є своя людина і я її дуже люблю. Вибач, що змусив думати інакше, але не хвилюйся, в такому місці, як це, дуже легко сплутати хороше ставлення з особливим.

— Але він не був тоді з вами, а я був. Я знаю, як це, і готовий миритися. А він?

— Ми присягалися любити один одного завжди і я маю намір дотримуватися своєї частини, чекаючи від нього того ж, до кінця.

А погляд рідних очей за дверима чути не вміє, тільки дивитись та робити знімки.

— У тебе із ним серйозно? — питає. — Адже я не зможу тебе більше ні з ким ділити, зовсім не зможу, я й так стільки років з армією... Навіть думати не можу, що робити з тобою буде те, що й я, хтось ін...

— Тшш, спокійно, тобі не доведеться мене ні з ким ділити.

Але його очі ще більше наповнилися вологою, ледве стримуючись, чи щоб не заплакати, чи щоб не пирснути в нього отрутою. Він то знає, зрада для нього - останнє і найстрашніше коло пекла.

— Ти що... йдеш від мене до нього?

— Ні, Боже, звичайно ні, що ти таке говориш, у нас з ним немає нічого, це був єдиний раз. Те, що між нами з тобою, назавжди, нікого іншого я навіть гіпотетично не уявляв, а рядовому лише вчитися на своїх помилках дозволяв.

— Якщо ми заговорили про статуси, то я хочу використати свій. Я більше не можу. Будь ласка, поговори зі мною. Я маю право знати. Я не знаю, чи зможу далі...

Немає слів, які здатні сильніше цих налякати. Лейтенант хмуриться, складає руки на грудях, подається вперед, ближче до вуха, намагається говорити тихіше, щоб ніхто не слухав, але на емоціях виходить тільки гучний шепіт.

— Я тепер не той, що раніше. Я змінився. Тепер з новим досвідом та шрамами. Це не так просто розповісти.

— Я розумію, тобі важко, я не прошу про все в подробицях, мені потрібне хоча б загальне розуміння. Щоб знати з чим маємо справу та як тобі допомогти.

— Але що, якщо є речі, які складно прийняти?

— Я впевнений, що ми зможемо все вирішити. Все, крім одного, - нічого не вийде, якщо ти мені не будеш довіряти, — дивиться в очі з надією, обережно і намагається не торкатися, не впевнений у тому, що тут доречно.

Лейтенант притягує до себе сам, щоб менше вагався і не думав, що між ними є хтось третій. Обіймає, зовсім не переймаючись, в якому для товаришів по службі здасться світлі.