Розділ 39

Найнебезпечніше фото у світі

Після інциденту з кабінетом Пожирача Світів минуло три дні.

Три дуже спокійні дні.

Що саме по собі було підозріло.

У Відділі Жаху спокій ніколи не тривав довго.

І Міра це знала.

Тому коли Лілі забігла в їдальню з криком:

— У НАС ПРОБЛЕМА!

Міра навіть не здивувалася.

— Яка цього разу?

— Велика.

— Наскільки велика?

— Дуже.

— Це не відповідь.

— Катастрофічно велика.

— Це вже відповідь.

Усі миттєво насторожилися.

Навіть бухгалтерка підняла голову від паперів.

— Що сталося?

Лілі поклала на стіл планшет.

І відкрила форум гравців.

— Дивіться.

Усі нахилилися ближче.

І завмерли.

На екрані було фото.

Одне єдине фото.

Пожирач Світів.

На лавці.

Зі слизнем.

У капелюшку.

— ...

— ...

— ...

— Це ж те фото.

— Саме.

— Із кабінету.

— Саме.

Настала тиша.

— ХТО ЙОГО ВИКЛАВ?!

— Не знаю.

— Лілі.

— Так?

— Це була ти?

— Ні.

— Точно?

— Так.

— Абсолютно?

— Так.

— Шкода.

— Дякую.

Король Безголових відкрив коментарі.

І одразу пошкодував.

Перший:

"ВІН ПОСМІХАЄТЬСЯ."

Другий:

"Я НІКОЛИ НЕ БАЧИВ ЙОГО ПОСМІШКУ."

Третій:

"ЦЕ ВЗАГАЛІ ЗАКОННО?"

Четвертий:

"ВІН ВИГЛЯДАЄ ЩАСЛИВИМ."

П'ятий:

"Я ТЕПЕР НЕ МОЖУ ЙОГО БОЯТИСЯ."

Настала тиша.

Потім усі дуже повільно повернулися до Пожирача Світів.

Який мовчки читав коментарі.

І виглядав так, ніби хоче зникнути.

— Це катастрофа.

— Так.

— Величезна катастрофа.

— Так.

— Найбільша за місяць.

— Не перебільшуй.

— Перебільшую.

— Добре.

Тим часом форум продовжував вибухати.

Нові коментарі з'являлися щосекунди.

"ВІН ПІДГОДОВУЄ СЛИЗНЯ?"

"ЦЕ ЙОГО УЛЮБЛЕНЕЦЬ?"

"Я ТЕПЕР ХОЧУ З НИМ ВИПИТИ ЧАЮ."

"ВІН НЕ СТРАШНИЙ."

— Знову.

— Знову.

— Знову.

— Знову.

Навіть Бос №404 почав сміятися.

Що траплялося приблизно раз на століття.

— Це кінець репутації.

— Так.

— Повний кінець.

— Так.

— Без шансів на відновлення.

— Так.

У цей момент слизень гордо підповз до планшета.

І подивився на фото.

— Пік.

— Так.

— Пік.

— Ти добре вийшов.

— Пік.

— Дуже добре.

— ПІК.

— Тільки не зазнавайся.

Було вже пізно.

Слизень зазнався.

Через годину ситуація стала ще гіршою.

Бо хтось створив нову тему на форумі.

Назва була проста:

"Пожирач Світів та його слизень."

— Ні.

— Так.

— Ні.

— Так.

— Ні.

— Уже так.

Павуча Королева читала коментарі й плакала від сміху.

Король Безголових теж.

Демон Катастрофи вже не міг дихати.

Навіть бухгалтерка кілька разів посміхнулася.

І це було страшніше за все.

Наприкінці дня Пожирач Світів закрив планшет.

Подивився на всіх.

І дуже спокійно сказав:

— Якщо ще хтось покаже мені форум...

Настала тиша.

— Так?

— Я заберу чай.

Увесь Відділ Жаху зблід.

— Ви не можете.

— Можу.

— Це жорстоко.

— Саме.

— Це злочин.

— Саме.

— Ми більше не будемо.

— Брешете.

— Так.

І десь у той момент Міра зрозуміла.

Що найстрашніший бос гри остаточно програв.

Не героям.

Не гравцям.

Не розробникам.

А одному слизню в капелюсі.