Розділ 36

Найстрашніший ворог Лілі

Через тиждень після інциденту з міжвимірним кошеням сталося те, чого не очікував ніхто.

Абсолютно ніхто.

Лілі когось боялася.

— Неможливо.

— Можливо.

— Ні.

— Так.

Король Безголових виглядав дуже серйозним.

А це траплялося рідко.

— Вона сховалася.

— Де?

— У вентиляції.

— Що?

— У вентиляції.

— ЧОМУ?

— Бо він прийшов.

— ХТО ПРИЙШОВ?!

Настала тиша.

Уся їдальня завмерла.

Навіть слизень.

— Пік?

— Саме.

— Хто це?

Король Безголових нахилився ближче.

І прошепотів:

— Інспектор дитячих серверів.

Настала тиша.

— Це страшно?

— Дуже.

— Наскільки?

— Навіть бухгалтерка його боїться.

— ...

— ...

— ...

— О.

Тепер Міра зрозуміла.

Через десять хвилин уся будівля була на ногах.

Бо інспектор уже прибув.

І коли двері ліфта відчинилися...

Міра кліпнула.

Потім ще раз.

І ще.

Бо перед нею стояв хлопчик.

На вигляд років дванадцять.

У строгому костюмі.

З окулярами.

І планшетом.

— Доброго дня.

— Доброго.

— Я прибув для перевірки.

— ...

— ...

— ...

— Ви дитина.

— Це не питання.

— Вибачте.

— Приймається.

Інспектор щось записав у планшет.

Міра почала нервувати.

— Як його звати?

— Максим.

— Просто Максим?

— Просто Максим.

— Він страшний?

— Дуже.

У цей момент Максим подивився на Короля Безголових.

— У вас не оновлена документація голови номер сім.

— ЩО?!

— Також відсутній звіт за другий квартал.

— ЩОООО?!

— А ще ваша корона не відповідає стандартам безпеки.

Король Безголових повільно сів на підлогу.

— Я хочу додому.

— Зафіксовано.

— НІ!

Максим уже записував щось у планшет.

І це було страшно.

Дуже страшно.

Тим часом Лілі все ще ховалася у вентиляції.

Разом зі слизнем.

— Пік.

— Ні.

— Пік.

— Я не вилізу.

— Пік.

— Він тут.

— Пік.

— Саме тому не вилізу.

Слизень задумався.

Потім дістав печиво.

— Пік.

— Це спокуса.

— Пік.

— Нечесна спокуса.

— Пік.

— Дуже смачне?

— Пік.

— Я майже погодилася.

У цей момент унизу пролунав голос.

— Лілі.

Настала тиша.

— Він знайшов нас.

— Пік.

— Ми приречені.

— Лілі.

— Що?

— Будь ласка, спустіться.

— Ні.

— Це не прохання.

— О ні.

Через п'ять хвилин Лілі сиділа навпроти Максима.

Як учениця біля директора.

— Отже.

— Отже.

— Минулого тижня ви відкрили портал.

— Випадково.

— Використовуючи наліпку з кошеням.

— Випадково.

— І створили міжвимірний інцидент.

— Випадково.

— ...

— ...

— ...

— Ви хоч раз зробили це навмисно?

— Ні.

— Добре.

Максим поставив галочку.

Усі видихнули.

— Покарання?

— Не буде.

— Слава всім вимірам.

— Але буде рекомендація.

— Яка?

Максим подивився на Лілі.

Потім на слизня.

Потім знову на Лілі.

— Не будувати замки з магічними наліпками.

— Справедливо.

— І не залишати слизня без нагляду.

— ПІК?!

— Особливо слизня.

— ПІК!

— Це офіційний документ.

Слизень образився.

Уперше за цілих три дні.

Наприкінці перевірки Максим зібрав папери.

І вже збирався йти.

Але раптом зупинився.

— До речі.

— Так?

— Фортеця з коробок була непоганою.

Лілі завмерла.

— Справді?

— Так.

— Вам сподобалося?

— На сім балів із десяти.

— СІМ?!

— Це висока оцінка.

— Я ГЕНІЙ!

— Не перебільшуйте.

— Уже пізно.

І вперше за весь день Максим ледь помітно усміхнувся.

Що налякало Відділ Жаху набагато більше, ніж будь-яка перевірка.

Бо якщо навіть інспектор усміхається...

Значить, десь поруч уже готується нова катастрофа.