Розділ 35

Найнебезпечніша дружба у світі

Через три дні після появи Лілі Відділ Жаху зіткнувся з новою проблемою.

Дуже серйозною проблемою.

Лілі і слизень подружилися.

— О ні.

— Що?

— О ні.

— Поясніть.

Король Безголових дивився у вікно.

Як людина, яка бачила майбутнє.

І воно йому не сподобалося.

— Вони разом уже три години.

— І?

— Міра.

— Так?

— Учора вони побудували фортецю з коробок.

— Це мило.

— Усередині відкрився портал.

— ...

— ...

— ...

— О.

— Саме.

Міра вирішила, що це перебільшення.

Велике перебільшення.

Катастрофічне перебільшення.

Тому вона вирушила шукати Лілі.

І знайшла.

На складі.

Разом зі слизнем.

— О.

— Пік!

— Міро!

— Що ви робите?

Настала тиша.

Підозріла тиша.

Дуже підозріла тиша.

— Нічого.

— Лілі.

— Так?

— Що за вами?

— Нічого.

— Лілі.

— Так?

— ЩО ЗА ВАМИ?

Лілі важко зітхнула.

І відійшла вбік.

За нею стояла величезна споруда.

Із коробок.

Скотчу.

Подушок.

Ковдр.

І чомусь трьох чайників.

— ...

— ...

— ...

— Це що?

— Замок.

— Навіщо?

— Для слизня.

— Пік.

— Він король.

— Це правда.

— Не допомагайте їй.

У цей момент одна зі стін замку засвітилася.

— Лілі.

— Так?

— Чому вона світиться?

— Не знаю.

— Брешеш.

— Так.

І тут із замку вилетіла рожева іскра.

Потім друга.

Потім третя.

А потім зсередини пролунав голос:

— ПОМИЛКА ВИМІРУ.

Настала тиша.

— ...

— ...

— ...

— ЩО?

— Ой.

— ЛІЛІ.

— Так?

— ЩО ТИ ЗРОБИЛА?

— Випадково.

— ЯК?!

— Я приклеїла магічну наліпку.

— ЯКУ?

— Із кошеням.

— ...

— ...

— ...

— Я НЕНАВИДЖУ КОШЕНЯТ.

Через десять хвилин увесь Відділ Жаху стояв навколо замку.

Навіть бухгалтерка.

І це означало максимальний рівень небезпеки.

— Звіт.

— Маленький портал.

— Наскільки маленький?

— Поки що маленький.

— Це не відповідь.

— Він росте.

— Це ще гірше.

Пожирач Світів подивився на портал.

Потім на Лілі.

Потім на слизня.

— Ви будували фортецю.

— Так.

— Для слизня.

— Так.

— І відкрили міжвимірний розлом.

— Так.

— ...

— ...

— ...

— Чесно кажучи, я навіть не здивований.

Павуча Королева сіла на коробку.

— Я попереджала.

— Ні.

— Зараз попереджаю.

— Запізно.

— Так.

У цей момент із порталу висунулася лапка.

Маленька.

Пухнаста.

— О.

— Що це?

— Не знаю.

Потім друга лапка.

Потім третя.

Потім із порталу вилізло...

Кошеня.

У рожевій короні.

Настала тиша.

— ...

— ...

— ...

— Це все?

— Схоже.

— Це був бос?

— Схоже.

— Це кошеня.

— Так.

— Воно небезпечне?

Кошеня голосно нявкнуло.

І випадково знищило три коробки лазерним променем із очей.

— ...

— ...

— ...

— Дуже небезпечне.

— Так.

— Дуже.

Лілі радісно підхопила кошеня на руки.

— Воно миле.

— Воно зруйнувало стіну.

— Але миле.

— Воно стріляє лазерами.

— Але миле.

— Я програю цю суперечку.

— Так.

Наприкінці дня портал закрили.

Кошеня повернули додому.

Коробковий замок розібрали.

Слизень отримав нову корону.

Лілі отримала офіційне попередження.

І вперше в історії Відділу Жаху попередження було прикрашене наліпками.

— Ти не засмучена?

— Ні.

— Чому?

— Бо це був веселий день.

— Це була катастрофа.

— Весела катастрофа.

— Справедливо.

І десь у глибині душі Міра почала підозрювати.

Що дружба Лілі та слизня ще принесе Відділу Жаху дуже багато проблем.

Дуже.

Багато.

Проблем.