Розділ 34

Новий співробітник

Після завершення семінару життя у Відділі Жаху нарешті почало повертатися до норми.

Тобто до звичного рівня хаосу.

Що для цього місця вже вважалося спокоєм.

Саме тому всі насторожилися, коли вранці у холі з'явилося оголошення.

Велике.

Червоне.

І дуже підозріле.

СЬОГОДНІ ПРИБУДЕ НОВИЙ СПІВРОБІТНИК.

Настала тиша.

— О ні.

— Що?

— Новенький.

— І?

— Ти ще не знаєш.

Король Безголових виглядав стурбованим.

Дуже стурбованим.

— Минулого разу новий співробітник випадково відкрив портал у шість вимірів.

— ЩО?

— І підпалив архів.

— ЩО?!

— І вкрав мій обід.

— Це найстрашніше.

— Саме.

Через годину весь Відділ Жаху вже чекав у холі.

Навіть бухгалтерка.

Що означало важливість події.

— Коли він прибуде?

— Скоро.

— Хто він взагалі?

— Не знаю.

— Звідки?

— Не знаю.

— Що робитиме?

— Не знаю.

— Ви взагалі щось знаєте?

— Ні.

— Чудово.

У цей момент двері ліфта відчинилися.

І всі завмерли.

З ліфта вийшла маленька дівчинка.

На вигляд років десять.

У величезному светрі.

З рюкзаком.

І льодяником.

— ...

— ...

— ...

— Вона заблукала.

— Схоже на те.

— Це дитина.

— Так.

Дівчинка подивилася на всіх.

І привітно помахала рукою.

— Добрий день.

— Добрий.

— Ти загубилася?

— Ні.

— Точно?

— Так.

— Абсолютно?

— Так.

Вона дістала папірець.

І простягнула бухгалтерці.

Та прочитала.

Потім ще раз.

Потім втретє.

І вперше за дуже довгий час виглядала збентеженою.

— Вона новий співробітник.

Настала тиша.

Повна.

Абсолютна.

— ЩО?!

— Так.

— Це дитина.

— Так.

— Це помилка.

— Ні.

— Це точно помилка.

— Ні.

— Вона їсть льодяник!

— Так.

— Вона маленька!

— Так.

— Вона новий бос?

— Так.

— ...

— ...

— ...

— ЩО?!

Дівчинка усміхнулася.

— Мене звати Лілі.

— Привіт, Лілі.

— Я фінальний бос дитячого сервера.

Настала ще одна тиша.

Навіть слизень завмер.

— Пік?

— Так.

— Саме така була моя реакція.

Лорд Кошмарів обережно підняв руку.

— Дитячого сервера?

— Так.

— І ти фінальний бос?

— Так.

— Але ти виглядаєш милою.

— Це працює.

— Справедливо.

Через десять хвилин Лілі вже сиділа в їдальні.

І розповідала про свою роботу.

— Гравці мене недооцінюють.

— А потім?

— А потім плачуть.

— ...

— ...

— ...

— Чесно.

— Віримо.

У цей момент вона дістала маленький блокнот.

Усередині були наклейки.

Кошенята.

Веселки.

Квіточки.

— Це мої атаки.

— ЩО?

— Ось ця веселка викликає метеоритний дощ.

— ...

— ...

— ...

— А це кошеня?

— Поглинає ману.

— Жахливо.

— Дякую.

Пожирач Світів мовчки спостерігав за цим усім.

Потім нахилився до Міри.

І дуже тихо сказав:

— Вона страшна.

— Так.

— Дуже страшна.

— Так.

— Мені подобається.

— Вам усі страшні боси подобаються.

— Справедливо.

У цей момент Лілі підняла руку.

— До речі.

— Так?

— Мені сказали, що тут працює слизень.

— Пік.

— Я його фанатка.

Настала тиша.

Потім слизень повільно випрямився.

Гордо.

Дуже гордо.

— ПІК.

— Він каже, що це взаємно.

— Оооо.

— ПІК.

— Він зараз зазнається.

— Так.

І вперше за весь день увесь Відділ Жаху зрозумів.

Новий співробітник справді страшний.

Але не тому, що був монстром.

А тому, що міг викликати апокаліпсис за допомогою наклейки з кошеням.