Розділ 30

Найстрашніший день у році

На вісімнадцятий день роботи Міра зрозуміла одну важливу річ.

У Відділі Жаху завжди може стати гірше.

Завжди.

Без винятків.

Навіть якщо тобі здається, що гірше вже нікуди.

Саме тому вона занервувала, коли побачила календар.

На ньому червоним маркером було обведено сьогоднішню дату.

І поруч написано:

НЕ ЗАБУТИ.

— Що не забути?

Король Безголових зблід.

— О ні.

— Що?

— Вона не знає.

— Що я не знаю?

— О ні.

Поруч завмер Демон Катастрофи.

— О ні.

— Ви можете пояснити?

— О ні.

— Це зараз якась змова?

— О ні.

— Я починаю нервувати.

— Правильно.

— ЩО СЬОГОДНІ?

Настала тиша.

Потім Лорд Кошмарів дуже обережно відповів:

— День переатестації.

— Що це?

— Раз на рік усі боси проходять комісію.

— І?

— Якщо провалять...

— І?

— Нас відправляють на курси підвищення кваліфікації.

Усі здригнулися.

Навіть Пожирач Світів.

— Це погано?

— Жахливо.

— Чому?

Король Безголових важко зітхнув.

— Там лекції.

— І?

— По вісім годин.

— ...

— ...

— ...

— О.

Тепер Міра зрозуміла.

Через годину весь Відділ Жаху сидів у величезній залі.

Перед сценою.

Перед комісією.

Перед долею.

Перед найстрашнішим випробуванням року.

На сцену вийшла бухгалтерка.

Усі застогнали.

— Добрий день.

— Не дуже.

— Розпочинаємо.

— Ми ще можемо втекти.

— Ні.

— Шкода.

Першим викликали Короля Безголових.

— Ваше завдання.

— Так?

— Налякати комісію.

— Легко.

Король урочисто встав.

Одягнув корону.

Підняв голову.

Потім другу голову.

Потім третю.

Потім випадково впустив четверту.

Вона покотилася сценою.

І врізалася в стіл комісії.

Настала тиша.

— ...

— ...

— ...

— Це теж було частиною виступу.

— Ні.

— Так.

— Ні.

— Добре. Ні.

Потім виступав Демон Катастрофи.

— Ваше завдання.

— Так?

— Показати найстрашнішу атаку.

— Легко.

Він підняв руки.

Зібрав енергію.

Усі завмерли.

І...

Випадково вимкнув світло у всій будівлі.

— ...

— ...

— ...

— Це була демонстрація?

— Так.

— Ні.

— Добре. Ні.

Павуча Королева виступила краще.

Майже.

Поки не почала показувати нову сукню.

— Це не стосується атестації.

— Але вона прекрасна.

— Це не стосується атестації.

— Але подивіться на вишивку.

— Це не стосується атестації.

— Ви нічого не розумієте в мистецтві.

Лорд Кошмарів пройшов без проблем.

Тому що випадково налякав усіх ще до початку виступу.

Навіть себе.

І нарешті залишився Пожирач Світів.

У залі стало тихо.

Дуже тихо.

Комісія перегорнула папери.

Потім один із членів комісії підняв голову.

— У нас лише одне питання.

— Слухаю.

— Ви спите?

Настала тиша.

Абсолютна.

Мертва.

Небезпечна.

Міра почала сміятися першою.

Потім Король Безголових.

Потім Демон Катастрофи.

Потім Павуча Королева.

Навіть слизень.

— ПІК!

— Не починай.

— ПІК!

— Не ти теж.

— ПІК!

— Це наклеп.

— У нас сорок сім скарг.

— ...

— ...

— ...

— Я ненавиджу гравців.

— Ми знаємо.

Атестація закінчилася через дві години.

Усі пройшли.

Усі вижили.

Усі були щасливі.

Майже.

Бо коли вони вже збиралися йти...

Бухгалтерка підняла останній аркуш.

— І ще одне.

Усі завмерли.

— Для всіх обов'язковий семінар наступного тижня.

— НІ.

— Так.

— НІ.

— Так.

— НІ.

— Тема семінару.

Усі затамували подих.

— Ефективна комунікація в колективі.

Уся будівля застогнала одночасно.

Навіть Пожирач Світів.

Бо іноді справжній жах не має іклів.

Не має проклять.

І не має темної магії.

Іноді справжній жах — це обов'язковий корпоративний семінар.