Розділ 29

Велика втеча кролика

Через два дні після відкриття великої таємниці бухгалтерки сталася трагедія.

Знову.

У Відділі Жаху це вже ставало традицією.

Все почалося о сьомій ранку.

Що вже було підозріло.

Бо зазвичай катастрофи починалися після кави.

А не до неї.

Міра ще тільки заходила до будівлі, коли почула знайомий звук.

УУУУУУУУУУУУУУУУУУУ.

УУУУУУУУУУУУУУУУУУУ.

УУУУУУУУУУУУУУУУУУУ.

— О ні.

— Саме.

Король Безголових уже сидів на підлозі.

— Що сталося?

— Надзвичайна ситуація.

— Яка?

— Найгірша.

— Ви таке кажете щотижня.

— Ні.

— Так.

— Добре. Але цього разу справді найгірша.

У хол зайшла бухгалтерка.

І всі завмерли.

Бо вперше за весь час її волосся було скуйовджене.

Окуляри сиділи криво.

А папка була пом'ята.

— ...

— ...

— ...

— Що сталося?

Бухгалтерка дуже повільно вдихнула.

І сказала:

— Зник кролик.

Настала тиша.

Повна.

Абсолютна.

Навіть слизень перестав рухатися.

— Що?

— Зник кролик.

— Той самий?

— Так.

— У рожевому светрі?

— Так.

— О.

— Саме.

І тут увесь Відділ Жаху зрозумів.

Ситуація справді серйозна.

Через десять хвилин уже працював штаб пошуку.

Знову.

На дошці висіла фотографія кролика.

У рожевому светрі.

Із дуже задоволеним виглядом.

— Востаннє його бачили о шостій ранку.

— Він їв моркву.

— Потім зник.

— Свідки?

— Немає.

— Підозрювані?

Усі повільно подивилися на слизня.

— ПІК?!

— Просто перевіряємо.

— ПІК!

— Добре. Не він.

Пошуки почалися негайно.

Король Безголових перевіряв парк.

Павуча Королева — теплиці.

Демон Катастрофи — каналізацію.

Що звучало образливо.

Лорд Кошмарів перевіряв дахи.

А Міра залишилася з бухгалтеркою.

— Ви дуже хвилюєтеся.

— Так.

— Ми знайдемо його.

— Знаю.

— Правда знайдемо.

— Знаю.

— Тоді чому ви так дивитесь у вікно?

— Бо він боїться грому.

Настала тиша.

— Сьогодні буде дощ.

— Так.

І вперше Міра зрозуміла.

Що бухгалтерка хвилюється не через документи.

Не через правила.

Не через відповідальність.

А просто через свого улюбленця.

Через годину пошуки зайшли в глухий кут.

Через дві години теж.

Через три години вже нервували всі.

Навіть Пожирач Світів.

— Є ідеї?

— Ні.

— Є.

Усі обернулися.

Бос №404 стояв біля дошки.

— Він любить моркву?

— Так.

— Дуже?

— Дуже.

— Добре.

— І?

— Я знаю де він.

— ЩО?!

— Звідки?

— Бо вранці я бачив рожевий светр.

Настала тиша.

— І ВИ МОВЧАЛИ?!

— Ніхто не питав.

— Я НЕНАВИДЖУ ЦЮ ФРАЗУ!

— Багато хто ненавидить.

Через п'ять хвилин увесь Відділ Жаху вже біг до старого складу.

Двері відчинилися.

Усі затамували подих.

І...

Посеред кімнати сидів кролик.

Абсолютно щасливий.

Навколо нього лежала гора моркви.

Величезна гора.

Неймовірна гора.

Гора, здатна прогодувати маленьке королівство.

— ...

— ...

— ...

— Звідки він узяв стільки моркви?

Усі повільно подивилися на слизня.

— Пік.

— Ні.

— Пік.

— Ні.

— Пік.

— Це був ти?

— Пік.

— Ти викрав кролика?

— ПІК!

— Він каже, що не викрадав.

— Тоді що сталося?

— Пік.

— Він запросив його на пікнік.

Настала тиша.

Потім ще одна.

Потім третя.

— Ви влаштували пікнік?

— Пік.

— На три години?

— Пік.

— Без попередження?

— Пік.

— ...

— ...

— ...

Кролик радісно підбіг до бухгалтерки.

І потерся об її ногу.

Бухгалтерка підняла його на руки.

І дуже тихо сказала:

— Більше так не роби.

Кролик фиркнув.

Слизень теж.

— Пік.

— І ти теж.

— Пік...

Увесь Відділ Жаху дружно видихнув.

Катастрофу було скасовано.

Світ урятовано.

Кролика знайдено.

А слизень отримав офіційну догану.

Яку він, звісно ж, не прочитав.