Розділ 28

Найстрашніша таємниця бухгалтерки

На сімнадцятий день роботи сталося те, що здавалося неможливим.

Бухгалтерка запізнилася.

На три хвилини.

У Відділі Жаху почалася паніка.

— Вона не прийшла.

— Я бачу.

— Вона завжди приходить о восьмій.

— Я знаю.

— Зараз уже восьма нуль три.

— Я вмію читати годинник.

— Це ненормально.

— Так.

Король Безголових виглядав так, ніби настав кінець світу.

Демон Катастрофи вже малював теорії змови.

Павуча Королева нервово ходила колами.

Навіть Пожирач Світів відклав чай.

А це був дуже тривожний знак.

— Може вона просто проспала?

Настала тиша.

Усі подивилися на Міру.

— Бухгалтерка?

— Так.

— Проспала?

— Так.

— Добровільно?

— Так.

— ...

— ...

— ...

— Це смішно.

— Саме.

О восьмій п'ять двері нарешті відчинилися.

І бухгалтерка зайшла всередину.

Спокійна.

Як завжди.

З папкою.

Як завжди.

З окулярами.

Як завжди.

— Доброго ранку.

— ДЕ ВИ БУЛИ?!

Увесь хол вибухнув одночасно.

Бухгалтерка кліпнула.

Один раз.

— Я запізнилася на три хвилини.

— МИ ЗНАЄМО!

— Це очевидно.

— ЩО СТАЛОСЯ?

— Нічого.

— Брешете.

— Так.

Настала тиша.

Навіть слизень перестав пікати.

— Що сталося?

Бухгалтерка важко зітхнула.

І дуже неохоче відповіла:

— Я була у ветеринара.

Усі завмерли.

— У кого?

— У ветеринара.

— У вас є тварина?

— Так.

— У ВАС Є ТВАРИНА?!

— Так.

— ЧОМУ МИ НЕ ЗНАЛИ?!

— Ви не питали.

— Я НЕНАВИДЖУ ЦЮ ВІДПОВІДЬ.

— Знаю.

Через десять хвилин увесь Відділ Жаху вже сидів у конференц-залі.

Бо всі вимагали пояснень.

— Покажіть фото.

— Ні.

— Покажіть.

— Ні.

— Покажіть.

— Ні.

— Покажіть.

— ...

— ...

— ...

— Добре.

Бухгалтерка дістала телефон.

І показала фотографію.

Настала тиша.

Абсолютна.

Повна.

Шокована.

— ...

— ...

— ...

— Це кролик.

— Так.

— Маленький кролик.

— Так.

— Дуже пухнастий кролик.

— Так.

— У рожевому светрі.

— Він мерзне.

— ...

— ...

— ...

Король Безголових мало не впустив голову.

Павуча Королева сіла на стілець.

Лорд Кошмарів обійняв подушку.

Пожирач Світів мовчав.

Що означало максимальний рівень шоку.

— Ви... любите кроликів?

— Так.

— Ви купуєте йому светри?

— Так.

— Ви возите його до ветеринара?

— Так.

— Ви фотографуєте його на телефон?

— Так.

— ...

— ...

— ...

— Я більше нічого не розумію.

Слизень підстрибнув ближче.

— Пік?

— Ні.

— Пік?

— Ні.

— Пік?

— Він не може жити тут.

— Пік...

— Навіть не проси.

Слизень засмутився.

Кролик залишився вдома.

Усі засмутилися.

Навіть Пожирач Світів.

Трішечки.

Можливо.

— У мене питання.

— Так?

Міра подивилася на бухгалтерку.

— Ви справді хвилювалися за кролика?

— Звісно.

— Дуже?

— Дуже.

Настала тиша.

А потім Король Безголових усміхнувся.

— Це мило.

— Не записуйте це в протокол.

— Уже записав.

— Видаліть.

— Ні.

І вперше в історії Відділу Жаху бухгалтерка злегка почервоніла.

Що налякало всіх набагато більше, ніж будь-який монстр.